Поліна просить допомоги й відкриває таємницю

Наші персні творили справжні дива. Хоч я й побоювалася. Бо недавно один перстень  скоріше приносив мені неприємні пригоди, ніж щасливе взаємне кохання.

Але, мабуть, то було раніше. А на ці Тарас наклав чари. Інакше я нічим не можу пояснити того, що  ми чудово і без жодної суперечки пробули разом, тобто в парі з Тарасом, цілий тиждень. Він потоваришував з моїм батьком, підлизався до матері, яка до цього сичала на нього, як розлючена кішка. А його батько дивився на мене, як на рідну дочку. А на Тараса - як на якогось  не дуже надійного доччиного залицяльника. Але нехай буде, раз мені подобається. Лол.

І ви праві, якщо  зараз подумали, що такі  ідилії довго не тривають.

Перша почала розколювати  наш теплий ламповий світ безхмарного кохання Поліна.

Вона тоді надовго пропала - після вечірки з поверненням персня на місце, як раз на наш медовий тиждень.

І я почала уже думати, чи не застосували до неї всі ті погрози, які  щедро вилив на мене Гад. І чи не треба уже писати в Інтерпол, щоб рятували цю підступну жертву торгівлі людьми. Яка сама зовсім не була проти того, щоб це мене кудись продали на відробітку Гадових збитків.

Але я марно хвилювалася за цю білявку.  Через тиждень вона з’явилася, така ж красива, пещена, акуратна і прилипуча.

І почала істерично вимагати від мого партнера розмови віч-на-віч. А Тарас  звісно сказав, що тепер може говорити тільки при мені. І гордо  показав обручку, зроблену з аварійного заліза, яку за цей час він встиг показати половині Києва й Інстаграму. А  Тік Ток просто заспамив.

Казав - це реклама колекції.

До речі колекція прикрас з темою про  невідворотну закоханість як  аварію  розлетілася ще з показу. Причому молодь, до якої звертався Тарас,  не змогла собі дозволити купити нічого. Все забрали колекціонери сучасного мистецтва. 

Менше з тим. Поліна пропустила цю подію.

І побачивши обручку, як вперто називав свій перстень-трансформер Тарас, Поліна спробувала тиснути на жалість.

Але партнер не повівся, чим я пишаюся й досі. Бо йому важко відмовити дівчині, що плаче. Навіть такими фальшиво-крокодилячими слізьми.

І тоді вона сказала, що просить допомоги не для себе. Що життя її бабусі під загрозою, а може й життя батьків.

І почала із заламуванням рук, закочуванням очей та шморганням носом  розповідати, що її мати колись теж  була молода і їй були потрібні гроші. 

Ну то все фігня.

Важливо, що  бабуся Поліни взяла до інтернатури Полінину мати.  

А та нічого не сказала матері й за сумісництвом заввідділення, і взяла гроші в одного багатія за те, що поміняє дітей. Ну і це як раз було б не страшно на думку Поліни, бо одна бомжиха справді народила мертву дитинку і сама сконала - серце не витримало.  

Словом документи на дітей  поміняли. А нещасна мати не бачила, що у неї народився здоровий хлопчик. Пологи були важкі, у породіллі почався психоз лактації, а потім кровотеча. Бо мати Поліни  була не дуже  досвідчена і не впевнилася, що плацента гарно відійшла. 

І зраджена негідником мати нещасної дитини померла вночі, просто сплила кров’ю.

 А мати Поліни, побачивши, що жінка не дихає, ще й взяла гріх на душу й забрала старовинний перстень з її пальця. Дуже красивий, з зеленим камінцем.  

Той багатій, який, мабуть, хотів по-тихому  спекатися дитини, але переживав за породіллю,  рвав і метав, погрожував засудити все відділення через недогляд. Видно любив ще ту жінку. Вона була не юна, казала бабуся. І не особливо красива.  Та хто там буває дуже красивий в пологах.

Коротше багатій не одразу зрозумів, що немає персня. 

І подвоїв погрози, коли не виявив прикраси. Мати Поліни майже призналася.

А бабуся, знаючи, які ці багаті мстиві й безжальні, сказала, що тут персоналу чоловік п’ятдесят. І сиділок немає. Вона взагалі не пам’ятає, чи були якісь прикраси на нещасній жінці. Але впевнена -  якщо замовник почне  судову справу, то швидко спливуть подробиці про підміну.

І замовник заткався. Більше бабуся його ніколи не бачила.

- Але тепер треба знайти і його, і не тільки його - таємниче нагнітала Поліна.

Тарас сидів начебто розслаблено і стискав кулаки під столом, щоб ця фальшива особа не бачила. На його обличчі був вираз легкої цікавості.

Я дивилася у вікно, немов мені діла немає, а насправді стежила за Поліною у віддзеркаленні на склі.

Мова її тіла говорила про відвертість. Але очі бігали. Щось вона не договорювала. А значить в тому й була небезпека для Тараса. Або й свідома підстава - от як тоді вона мене мало не занапастила з тим  підкинутим перснем.

- І нащо ти все це мені розказуєш?  - без крихти зацікавленості спитав Тарас. - Красти негарно, підміняти дітей - теж. Я тобі як майбутній правник скажу - це тяжкий злочин.  І що ти від мене хочеш у зв’язку з цим? Не хотілося б мені бути адвокатом жодної зі сторін на цьому процесі. І в тебе, бачу, теж на адвоката грошей не буде.

Поліна закліпала нарощеними віями, вичавлюючи сльози, які не хотіли текти з її брехливих очей.

- Бабуся недавно потрапила в лікарню з поганим діагнозом. І мені це розповіла.  І сказала, що мати не знає про перстень. Що вона їй казала, ніби його викинула. Але не викинула, а заховала на роботі в сейфі. Тепер на лікування треба багато грошей. А той багатій досі процвітає. І він хотів повернути той перстень. Може злякається розголосу і дасть грошей. 

- І що? - начебто ліниво запитав Тарас, але кісточки стиснутих кулаків були геть білі.

- Ну от бабуся й віддала його мені, щоб я якось показала йому і взнала, чи він ще треба. А тут  ми з Гадом накидалися, і я показала персня  йому. У Гада трохи боргів є. Він одразу перстень в мене  забрав і сказав, що як камінь не скло, то може нам за нього дадуть стільки, що на лікування вистачить. А  те усе давно було, багатій не злякається. Бо строк давності й доказів немає. 

-Яка цікава казочка. - Тарас позіхнув і виразно подивився на годинник.