Все закінчується дуже вдало і болить серце

Треба вам сказати, що то був дуже непростий хлопчик. Але на вигляд спершу й не скажеш. Він викликав довіру з  першого погляду. Був простий, привітний і милий.  Одягався друг Петрик, як і усі студенти одягаються - у джинси з футболками, худі з куртками. Йому навіть маскуватись не треба було. 

Але Тарас мені казав, що це людина з подвійним дном. І досить небезпечна для дівчат. Дякую, що попередив. Але я нічого небезпечного не бачила.

Цей білобрисий хлопчик із симпатичним ластовинням,  тонкою оправою окулярів та милим французьким акцентом мав  підкатувати до неї з наміром одружитися і відвезти до свого Квебеку. Бо там своїх Полін  мало, хаха.

Це робилося не для того, щоб довести її зрадливу натуру. А щоб потрапити в  її тусу. І щоб при цьому  було повно сторонніх незалежних свідків. 

Розрахунок був ніби й простий. 

Гад до Поліни помітно охолов,Тарас тримав дистанцію. А більше перспективних  женихів не було. Це не та дівчинка, що буде плакати в кутку або вдовольниться чимось меншим, ніж запланувала. А Петрик нібито в захваті від краси, душевності й щирості українок. І хоче собі звідси дружину. 

Невже вона впустить шанс показати синкам багатих батьків, що досі популярна й бажана?

Але поки що Поліна трималася твердо, Все ж Гад і Тарас - то явно гарна партія. А Петрик темна конячка. Але із ввічливості та на всяк випадок вона запросила  Петрика  на прем’єру. Ну власне більшого нам і не треба було.

А мене запросив Гад, явно під  батьковим тиском. Це напружувало.Бо старший Гад був відомий бульдожою хваткою. І якщо вирішив оженити сина саме зі мною, то треба  дуже обережно відхили ту пропозицію як завелику для мене честь. Бо молодший Гад на цей раз явно вирішив з батьком не сваритися.

І я вирішила прийняти запрошення Гада  на вечірку, а не йти з Тарасом. Щоб там показати, який  Гад невірний і як все несерйозно. А Петрик все зафільмує.

Хоча що Гад  мав робити на тій нещасній прем’єрі? Мені не було зрозуміло, як його могли туди принадити й чим. Він і театр - то слова-антоніми. 

Потім виявилося - він там діджеїв чючють. Тобто невчасно вмикав шуми й музику й замоложував першокурсниць, що під кінець вистави на сцену не дивилися, а виноградним гроном обліпили Гада.

Отака вона  акторська доля.  

Хоча грали ці поторочі  як дрова, але все одно моє співчуття було на їх боці. А під кінець всі запрошені дружно аплодували з виразом невимовного полегшення на обличчях.

Так що повного провалу не сталося, п’єса за сценарієм одного з акторів пройшла майже успішно.

І на афтепаті всі розпатякували про те, що публіка - дура, духовність  пропала. Подавай їм одну роздяганку, а все інше не дивитимуться.

О, я таке часто чую від тих, хто не зажив успіху і не хоче зрозуміти, чому. І так чудово, що  як раз рід рукою є вірна публіка, яка завжди винувата. Бо актор же не винуватий, що дерев'яний і не має таланту, ще й роль не вивчив.

Афтепаті почалося невинно - з соку й розмов про мистецтво. Але то тривало не довго. Бо в акторів з собою все було. І в сік полилася горілка.

Коли присутні таланти й гості уже добряче випили й послали гінця за добавкою, громадянин Канади Петрик спитав Гада,  які у студентів тут бувають розваги.

І коли Гад серед іншого згадав гру в пляшечку на роздягання, Петрик цнотливо потупився. Я відвернулася, щоб ніхто не побачив виразу мого обличчя. І ледве стримала нервовий сміх. 

А Петрик лицемірно  сказав, що панотець накладе епітимію за таку розвагу, але б він подивився.

І компанія, добре розігріта, одразу теж захотіла видовищ.

Ага. Кругом одні тонкі натури, цінителі духовності. А роздяганку, значить, подавай публіці.

-Може краще на бажання? - спитала я тихо.

 Але голосу мене поставлений - на відміну від цих дилетантів. І мене почули, пояснили, що це все одно практично на роздягання. Але так ще  цікавіше

І понеслося.

Від мене забажали на початку зняти жакета або розказати, що в житті було найстрашніше. Я чесно призналася - відвідини стоматолога. Там мені на лоба впав зі стелі павук, забезпечивши фобією. Правда чомусь не на павуків, а на стоматологів. І на бонус безсоромно зняла легкий жакет, кинувши його на бильце стільця. Добре, що тут не холодно, бо сукня занадто легка для осені.

Петрик сидів поруч зі мною, Гад  праворуч, Тарас  сперечався з якимось незнайомим мені студентом, що грав якесь “кушатьподано” в спектаклі. Вони  жваво обговорювали якісь технічні деталі фарбування автомобілів, коли  настала його черга загадувати. 

І звісно черга Поліни відповідати.

- Я давно хотів тебе спитати, Поліно. - серйозно і з сумом почав Тарас. Все ж він сильно переграє.

Але Поліна помітно напружилась.

- От ти  зараз можеш вибрати, чи відповісти, в чому саме Гад найкращий в ліжку, або вивернеш при нас кишені. І ми дізнаємося, чи ти поважаєш захищений секс.

Гад кинув злостивий погляд на Тараса і багатообіцяльний на Поліну.

Я ще поганий фізіономіст. І не второпала, чи то був наказ розхвалити особливі вміння Гада, чи заборона про них розпатякувати.

Але Поліна, хитро посміхаючись, картинним жестом вивернула єдину кишеню, що була  на її сукні, до того ж щільно застебнута блискавкою. 

Під ноги їй дійсно випало два презика і один цікавий перстень. 

Оскільки він не був плаский, як упаковки презервативів, то і покотився на середину кола. І всі могли його розгледіти, хоч більшість звісно дивилася на прези і обговорювали, які вони - прості або якісь складнопідрядні.

Зате Гад гепнувся навкарачки й став над перстеником, наче службовий собака. Нахилися, чим подвоїв схожість, вдивляючись у це маленьке диво, майже лизнув і понюхав, тільки що на зуб не спробував. 

Він заніс було руку над перснем, але вчасно схаменувся, що тут не один і запитально подивився на Поліну. Вираз його обличчя не обіцяв тій нічого доброго.

А вона не могла відвести очей від того металічного кружечка на підлозі. І навряд взагалі бачила, що Гад на неї дивиться.