Мурахи з крилами - це метелики?

Обидва повідомлення виявилися від батька Тараса, який однаковим текстом просив нас обох сьогодні більше не виходити на вулицю, де б ми не були. І бажано бути на очах свідків.

А він розумна людина. І піклується про сина, що б там Тарас не казав.

- От бачиш, твій батько сам здогадався і просить тебе самому про себе подбати. - кажу з притиском, а то ще надумає зробити йому на зло. - Тож ти залишаєшся тут. А щодо Поліни - вона на вигляд дурнувата білявка з лицем ляльки з секс-шопу. Ну знаєш, рот завжди відкритий… Щоб вона за пів години знайшла як організувати той наїзд? Ну може просто зовнішність оманлива, а вона монстр маскування під тупеньку. Ти ж її добре знаєш, а я ні.

- Думай що хочеш. - заявив Тарас, демонстративно не звернувши уваги на мій влучний опис його колишньої. -  Дівоче прізвище її матері сходитися з тим підписом з пологового відділення. Гад тоді явно намагався з тебе витрусити той перстень. А вона тобі його підкинула, щоб він Гадові не дістався. Або щоб Гад його знайшов у тебе уже з підміненим каменем.

- Ну так це ще не означає, що вона хижак, а не жертва, Тарасе. - я заперечувала більше із впертості. - Їм з Гадом самим  може щось загрожувати. Чи кожному окремо. Може ті самі бандити, що ввижаються твоєму батькові.  

- Може і так бути, Дарцю. Мало даних. Можливо той перстень вони повинні комусь повернути. Або то все через підміну каменю. 

- Добре про все це думати дома в безпеці, правда ж? - товсто натякнула я. -  Ти скажи батькові, що будеш тут. Щоб не хвилювався. І може він теж буде щось взнавати. Не біси його, то може скаже, що взнає.

- Ага.  Ти знаєш, що в профіль схожа на кроленя? - технічно зіскочив з неприємної теми Тарас.

- Знаю. Міг би не казати. Проявити делікатність.

- Мені подобається, ти чого? - він підвівся з підлоги й в один крок опинився біля мене. - Це власне був комплімент, Дарцю.

- Не роби таких компліментів. - сказала я голосом приммадонни, якій замість кошика орхідей піднесли кошик троянд. - Це недолік. У актриси не повинно бути власного обличчя, якщо вона збирається грати різні ролі, а не саму себе у різних костюмах і декораціях. 

- Ти ще пластику зроби. - чомусь зло сказав напарник, сідаючи на край стола. Він опинився так близько до мене, що я відчула тепло його тіла і запах крему для гоління. Чи то була туалетна вода? Метросексуал тут знайшовся. Пластика йому не подобається, а феромони розпускати так можна? 

- Може й зроблю. - відповіла вперто, щоб не тиснув на мене своїми феромонами й авторитетом. - Тепер гарно роблять.  Але якщо добре володіти сценічною технікою, то можна не робити. Або зробити пізніше. То не  для того, що дурні дівчатка роблять із собою і стають всі на одне лице. То робочий інструмент актриси.  Лице й тіло треба тримати в порядку. 

Я відвернулася й стала жувати перець з петрушкою, точно як кролик. Щоб він не думав, що сильно допік. І щоб перебити той знадливий запах. Він мене  виводить з рівноваги. 

Тарас подивився на цю пантоміму, гмикнув і пробачився за неделікатні питання.

- Не переймайся. Питай. От чого ти не питаєш, нащо я наліпила на лоба папір? Ти делікатний насправді. Тільки не завжди треба делікатничати.

- Ну того я не питаю,  бо знаю нащо. - посміхнувся він. - Ти тренуєш індіанське обличчя.  Щоб бровами не смикати, коли говориш.

Він мене знову дивує. Звідки може про таке знати? Дуже підозріло.

- О, я думала, це мій секрет. - призналася і зробила паузу, щоб він міг розколотися. Так і вийшло.

- Я знаю, бо Кароліна так робить. - простодушно здав усі паролі і явки цей Казанова. -  Вона ще й тейпи  наліплює перед сном. 

Ого. Та вона дбає про зовнішність по-дорослому.  А на вигляд така  простушка в бейсболці. 

- Нащо їй, вона ж майже школярка? - розгублено спитала я.

А про те, звідки він знає, що вона робить на ніч - не питатиму. Вона ж не просто так його випасає і на мене вовком дивиться. 

Помиляєшся, друг Кароліно,  і марно обклеюєш лице  тейпами. Не на ту визвіряєшся. Я ж зовсім не білявка. І не пещена лялька з гарною пластикою. А є там у нього вдома одна краля... О, куди нам  з тобою, Кароліночко, до неї. Хоча хто їх розбере, тих хлопців. Друг Кароліна наймолодша з нас трьох і вся така безпосередня, дитинна, невинна. Й вони виросли разом…

- Про що задумалася, Даринко? Може тебе поцілувати й розчаклувати поцілунком?

От нащо питати? Хай би поцілував сам. А тепер  це буде так, ніби я випросила поцілунок. Ну його. 

- Любиш ти цілуватися, як я подивлюсь. - відповіла загадково. От тобі. Здогадайся - це так чи ні.

- А хто не любить? - він так щиро здивувався, я аж розчулилася від його наївності. 

- Ну з тобою, мабуть, усі люблять. Ти гарно вмієш. Видно багатющий досвід.

Він чогось закашлявся.

- Що таке, партнере? Це був комплімент, якщо що.

- Нема ніякого багатющого досвіду, Даринко. Я був таке страшко в дитинстві й донедавна, що з мене дівчата тільки сміялися. А я закохувався в кожну, уявляєш?

- Ще і як. - не казати ж йому, що я й досі легко закохуюсь. - Ти спокійно про це кажеш, тобто воно уже в минулому. Але техніка у тебе надзвичайно прокачана. Ти минулого разу по-іншому цілував. Як в кіно. Такий брутал, що типу підкорює норовливу. А зараз зовсім по-іншому.

- Серйозно?  - він явно був вражений. - Я не навмисне. І не хотів підкорювати , я не…

- Так я про те й кажу. То було дуже технічно. Ми з тобою були наче давні партнери по сцені. Знали, як, коли й що треба робити. Ти не пам’ятаєш?

- Я трохи не в собі був. Інакше якось пам’ятаю, мабуть.

- Ну я ж була твереза. І я все пам’ятаю. То було на розрив душі. Якби хтось дивився збоку, ну тобто наглядав, як ти й думав, то ми б його обдурили стопудово.

- Знову мистецтво твоє? - криво посміхнувся Тарас. А голос який злий, злякатись можна.

- Ну воно було скоріш твоє, партнере. - нащось дражнилася я. -  Ти був ведучий. Задав настрій мізансцени, позначив основні дії, зразу перейшов до імпровізації, коли Хоня загубилася. А вже той поцілунок! Ти так розвернув мене, щоб  світло від ліхтаря падало, і були жорсткі тіні. Деталей не видно, а пози чіткі.  У мене досі мурахи по спині й руки німіють, як згадаю той поцілунок.