Одні питання і жодної відповіді

І тоді Старший Гад та його правник послідовно запропонували мені спочатку гроші, а потім посаду психолога у відділі кадрів.  Працювати у Гада в конторі, ви тільки уявіть - всього лише  за мовчання. Але ж ми обоє знали, що саме він насправді повинен пообіцяти.

Нарешті Главгад признався, що стовідсотково гарантувати не може, але зробить все можливе, щоб ті фото або ролики не потрапили на широкий загал. 

А не стовідсотково тому, що син сховався.  І вичистити щось вірусне  з мережі, якщо воно уже туди попало, практично неможливо. Тож спеціально навчені люди працюють. Але нічого не вдіють, якщо уже пізно.

І правник сімейства Гадів багатозначно пограв бровами - мовляв, тонкий натяк зрозумілий?

Я стенула плечима - мовляв, ваші натяки самі розумійте.

- Я не забиратиму нічого, раз ви нічого не гарантуєте.

Тарас схвально кивнув.

- Та ми тут  усі міми в театрів пантоміми. -  подумала я і розвеселилася. Мабуть, посміхалася занадто весело, бо мене одразу заспокоїли.

Мовляв, поки що начебто все спокійно. Ніяких тегів з моїми ніками або прізвищем немає, крім постів, які я пощу власноруч. І з цього батько робить висновок, що у молодшого Гада  пропало дещо справді або цінне, або небезпечне для репутації. І ще добре, якщо воно шкідливе не для бізнесу, а всього лише для репутації сина, там і так клейма ніде ставити.

На цьому місці Гад гостро глянув на лощеного правника, що проказав все це з пісним і непроникним виразом гладкого обличчя. Адвокат кивнув і замовк, плавно закругливши фразу.

- І треба дякувати всім вищим силам, що це поки що не кримінал. Але зараз це вже дуже близько. А залежати від суддів, що відмазуватимуть придурка-сина, не бажаю. - знехотя признався старший Гад.  Потім поглянув мені в очі й лицемірно додав, що  я повинна зрозуміти - хлопець дозволив собі зайве, бо хвилювався.

Божечки, я зараз заплачу над нелегкою долею обох Гадів. І старшого, і молодшого. Нащо він мені це говорить?

- Пробачте мені. - сказала те, про що домовилися з Тарасом ще вчора. -  Це не моє діло. І мені однаково, хвилювався він чи ні. Мене заманили нібито на прослуховування. Щодо того гранту на навчання, що ви заснували. Я пройшла весною перший тур. І не могла підозрювати, що опинюся в такій ситуації на другому турі. Ви так гарно  говорили про роль мистецтва й освіти на зустрічі з нами минулого разу. А мене у вас на дачі  налякали, принизили й спробували підставити. І може вам неприємно це чути, але я вважаю, що вам треба знати - він не хвилювався. 

Старший Гад спробував вставити слово. Але де йому - у мене все підготовано вдома, весь монолог.  

- Вони там всі були обнюхані, чи закинулись чимось важкеньким. Дуже, знаєте, жваві такі були. І може це з ними вже не перший день. Так що шукайте його ретельніше. Від передозу всяке буває. 

Старший Гад скрушно й недовірливо похитав головою. 

- Дівчинко, тобі досить мого слова? Він не настільки безнадійний. Ти б до нього придивилась.

- А як скажу, що не досить, ви мені розписку напишете? - уїдливіше, ніж збиралася, відказала я. -  Все просто. І не треба ні слів, ні розписок. З’являється фото - я поновлюю заяву і пишу блог в усіх соцмережах. Втрачати мені буде нічого. Зате всі знатимуть, що ваш син наркоман і можливо причетний до торгівлі людьми. Ви ж самі знаєте - вірусняк не видалити, що б ви потім зі мною не зробили. Ну ви на додачу станете залежним від судді, який  замне цю справу. Або від слідчих органів. Йому може за це нічого і не буде. Але ж  на цьому життя не зупиниться. Колись він закінчить навчання. І далі що? Ви не вічні. Не можете ж не розуміти, що надалі з вашим сином ніхто з серйозних людей справ не матиме?

Мій викривальний монолог закінчився. Наче нічого не пропустила. Всі акценти розставлені.

Батько Гад згідливо кивнув, вираз його обличчя не змінився. Звісно він про це й сам думав. На цьому обмін залякуваннями закінчився і пішли власне перемовини.

Мені показали стос різних фото, серед яких я впізнала дівчину, яка мене чи то врятувала, чи підставила, й одного з тих, хто викручував мені руки й тримав, а може й двох з тих, перед ким читала монолог і вірш. Цих не точно -  бо на фото у них були обличчя в профіль. Але зачіски схожі й форма вух. Ну така, знаєте, трохи прим’ята, як в борців буває. Я ще тоді подумала, які дивні антрепренери. Але воно буває - бандити нахапають грошей, а потім відмивають  усяким таким - типу скупки предметів мистецтва або театральними постановками сучасного неформату. 

Люблю я себе дурити, як виявилося. Тікати треба було одразу, а не сподіватись, що оті бичари зацінять мою чисту англійську вимову,  гррр. 

Але це ще було не все з побаченого.

І про це на перемовинах я не сказала ні слова. На руці тої дівчини, що відчинила мені двері і дала втекти, був той самий перстень. Ну або дуже схожий. Тримався на великому пальці. Тож Тарас вгадав - він не на жіночу руку.

Наявність персня старший Гад не коментував. Але чи то була конспірація, чи він нічого не означав для Гадового батька - хто зна?

Виходить вона подруга Гада-молодшого. Ну одна з них. У нього їх багато, зовсім не треба далеко ходити й шукати розвагу на тиждень. Він завидний жених і щедрий за татові грошики. А от нащо дав їй носити щось таке цінне? Може з нею у Гада  щось серйозне і з перспективою? Тоді нащо вона сховала перстень у сукні, підставила мене і дала втекти?

Невже він цінніший за перспективу вийти за Гада?

Одні  питання, жодної відповіді.

Ну звісно що вийти заміж - то дуже туманна перспектива. А перстень це завжди перстень. Але ж він не дуже цінний, так сказав Тарас. А він на цьому знається.

І про цю дівчину з перснем на руці  я сказала тільки Тарасові. І не одразу, а коли ми  спустилися в метро. Бо якщо на нас щось і наліпили для відстежування, в метро воно все одно не вловить нічого.

А після цього трохи повагалася й призналася, що мені дуже товсто натякнули, як було б для всіх непогано, щоб я стала дівчиною молодшого Гада. Тобто на ту дівчину з перснем ставку не роблять.