Їхати треба терміново, щоб їх випередити

- Якими ще нитками? Ти забагато на себе береш, дівчинко! Облишмо це нарешті. Мені плювати на те, що було давно. Слиною. Своїх проблем вистачає, та й у тебе теж. 

Ого, яка яскрава реакція!

Тарас рвучко підводиться, робить крок від гойдалки, на якій ми вдвох тільки що мирно бесідували, в напрямку дому.  Голова його вперто нахилена, плечі напружені. Жили на шиї проступили рельєфніше, напружені м'язи зараз розірвуть міцну джинсову куртку.

Ну йому точно не  наплювати й розтерти. І він точно хотів знайти свою матір. Але йому надали переконливі докази. Ха.

- А тепер згадай все, що ти знаєш про батька. - кажу тихо в цю спину, що виразніша за багато облич. -  Він би хоч просто подивився на таку? Такий от естет, дуже небідний, молодий, привабливий, з гарної пристойної сім'ї, явно не обділений жіночою увагою? Де б він взагалі міг зустріти привокзальну вічно п'яну і в ломці жінку? Ти б  сам на таку спокусився, Тарасе?

Тарас зупиняється, але ще не повертається до мене обличчям. Я ж кажу - він дуже швидко думає.

- Він би не пам’ятав, що вона німа, і дізнався про це з довідки, серйозно? - дотискую.

- Нннууу… 

- З того, що ти розказав, я не бачу, як би твій батько  до такої  навіть доторкнувся.

Тепер він повертає шию як справжній породистий кінь, зверхньо і так граційно… 

От зараз розізлиться й стопче.

Де мій вічний цукор в кишені або хоч яблуко? І де моя кишеня й конверси, в яких так зручно тікати від злих партнерів? Ого злющий який мені коник дістався.

- Сама вумна? - обливає з голови до ніг сарказмом. - Я про це теж питав. Він з нею познайомився, коли вона ще не була такою. Але була слаба на передок  І скотилася…

- От просто за дев'ять місяців оніміла та скотилася, аж до вокзалу? Витруси лапшу з вух. Як він міг тебе знайти, якщо вона була безіменна, німа й не при пам’яті? І як він міг не знати про неї нічого, якби вона на момент знайомства була “не така”? Тебе просто технічно вивели на емоції. А ти й піддався - на що й був розрахунок. Все він знає. Або принаймні багато знає про твою матір. А щоб ти знав - не хоче. Компрене?

- Сама компрене. Я не хочу це обговорювати.

- Ти боїшся розчаруватися. Як розчарувався в батькові. - сказала я собі під ніс дуже тихо, щоб він напружив слух. - А ти не знаєш нічиїх мотивів. І я не вірю в цю казочку.  Він тебе знайшов в ту ж мить, як почав шукати. Це надто схоже на те, що він знав, де й кого знайде.  А взнати про те, що ти взагалі існуєш, можна тільки від твоєї матері.  Німої, неписьменної, без документів і мертвої. Ага.

- Знаєш, - він сідає переді мною на траву. - Я дуже шкодую, що ми з тобою зустрілися. І якби не наш договір, не домовленість наша, я б зараз з тобою назавжди попрощався. Це не та тема, яку б я взагалі з кимось обговорював.

- Я знаю. Ти уже про це казав, тільки забув.  І не переймайся так.  Я не кепкую, не вкладаю пальці в незагоєні рани. Просто хочу тобі по-справжньому віддячити.

Тарас виставляє руки долонями вперед, явно вимагаючи, щоб я замовкла. Та де там. Я Гамлет і виголошую монолог про бути чи не бути.

- Без твоєї допомоги не вийде. - тисну голосом на його чоловіче его й синовні почуття. -  І не треба одразу кидатись на амбразуру. Але ж ми можемо почати потихеньку щось взнавати.  Пошукаємо. Нехай це буде як вправа у твоєму фахові. Ми ж можемо зупинитися будь-якої миті. Розумієш? Між твоїми батьками могло бути що завгодно. Але це не означає, що хтось із них  нижча істота. Або що ти через когось із них неповноцінний.  Ці дорослі, ти б тільки знав, через яку фігню у них бувають розлучення і дівоча фамілія.

Він вперто сопів, але не перебивав.

- Твоя мати могла помилитися, її могли залякати, примусити  - не просто ж так запис або потерли, або підробили. 

- І потім за всі ці двадцять років не шукала?

- Ну давай я вже побуду її адвокатом до кінця.  Жінки іноді важко народжують. А ти он який здоровенний. Їй могли сказати, що ти народився мертвий чи щось ще таке.

- А як вона потім могла сказати батькові про мене?

- Вона могла сказати дату і місце пологів. А уже потім можна прослідкувати, куди тебе передали,  якщо мати відповідні допуски. І зробити аналіз на батьківство.

- Ото накрутила! - не здається партнер. - За логікою не треба додавати зайвих сутностей. Ти фантазерка.

- Ну я поки що на психолога навчаюся. Тому всяке знаю і можу уявити. Батьки хотіли віддати мене  на психотерапевта. Їм здається, що то дуже романтично. Тільки уяви - ти, канапа, нещасна розгублена душа. Знали б  вони, як то - колупатися в чужій голові без надії на те, що сама не зловиш від того психа щось для себе.

- Фу. - його аж пересмикнуло всього. - Нафіг-нафіг. Тільки я не псих. І ти від мене нічого не підчепиш.

- Ну то таке. Я й на психолога навчаюся тільки щоб вони не переживали зарані.  Як і ти, до речі, на своєму юрфаку. От як раз є мотивація і змога все довчити, всі методи, закони,  що там у вас ще вивчають, не знаю. Давай ми її пошукаємо, тобі ж не слабо?

- Ти мене за дитину сприймаєш, дівчинко? Я на слабо не ведуся.

- Як скажеш. - от він наївний, уже обговорює в повний зріст, і не здогадується про це. - Ти ж будеш шукати гіпотетичну жінку, яку обманули, сказавши, що дитини не було. Чи ще щось могли зробити, щоб вона думала, ніби тебе немає на світі. Застосуєш все, що вчив два роки й всі потрібні знайомства піднімеш. Постався до цього так, ніби це просто комплексна практика. Ти шукатимеш так, як вас там вчать шукати -  щоб здати сесію, підігнати хвости, показати батькові, що ти не тупий, все таке. Будеш, як той Коломбо. Ну настрій такий, образ - тренч, ненависть до тих, серед кого треба існувати й працювати.

Він посміхнувся насмішкувато й поблажливо. Став біля мене, погладив по голові. Уже явно згодився, тільки не знає, як  дати задню.

- Я буду доктор Ватсон. Ну твоєю помічницею буду.  Мені то все цікаво для емоційного досвіду. Ну, згоджуйся.  Ну згоджуууйсяааа, ну тобі шкода, чи що?