Віддячу за все

Пожмакавши листя, Тарас спочатку обклав мені всі стопи тим зеленим холодним порятунком із запахом дитинства. А потім справно забинтував, ще й пояснив наочно, як це треба робити , щоб не сповзало, якщо що.

Виявляється, там багато хитрощів - спочатку треба зафіксувати бинт на найтоншій частині щиколотки, а потім перехрещувати шари пов'язки на підйомі стопи. І ще щось. Я не запам'ятала, бо хвилювалася й бентежилася від його дотиків. Хоча звісно не показала цього і нічим не виказала недоречної розгубленості від доторку його вмілих сильних рук.

Потім він  знову мене вразив. Притяг ті шпильки, якоюсь залізякою відірвав каблуки, повиймав гвіздки - чи що там стирчало з підошви. Далі садовими ножицями для стрижки кущів відцюкав задника,  що так понатирав мені п'яти.

Гм. стильно. Це називається пантофлі. А по-модному - бабуші. Тільки підошва не рівна.

Тарас, ніби почув мої сумніви. Він збризнув  взуття водою, поклав під цеглину, яку знайшов на дворі.

Через годину показав результат.

Я була вражена.  Та в нього справді золоті руки!

Як не знати, що це раніше було, за пантофлі зійде, ще й не прості, а дизайнерські. І ходити не боляче. Тепер нещасні мої п'яти ніщо не натирало. А так,  мабуть, якось дошкандибаю до дому в цій красі. Тільки краще б все ж не сьогодні.

- Не знаю, як тобі й віддячити. Мене врятував, сам як в кіно - красень і майстер на всі руки, ще й розумний, аж страх.

- Зате я знаю -  сказав цей страшенно розумний. Значуще на мене подивився, пограв бровами й противно захихотів.

І мені одразу стало сумно. Якось так виходило в житті -  ще не доводилося ні разу дякувати натурою. А він  такий красивий і мені сподобався одразу... 

Тому розчарування було надто велике.

Ну так, я уже настроїлася на роман. І хто б не настроївся в цих обставинах:

А насправді тут йдеться просто про розрахунок. Він ні про який роман і не думав. Сумно, що я його нічим не вразила.  

Хоча як добре подумати, то ніяких підстав для цього і не було. 

Тільки одне моє бажання зустрічатися з досвідченим, самостійним і дуже красивим, а ще й шляхетним… Ну ви ж розумієте. 

Він став ідеалом, коли сховав мене від небезпеки, заспокоїв, пообіцяв захист і полікував. 

І не перестав ним бути навіть зараз, після цього безумовно прозорого натяку. 

От тільки що тепер робити?

Ні, я звісно віддячу. Але то буде плата. І після неї уже не буде продовження. Може й вдячності не буде, бо заплачено. 

А от не треба причаровуватись, Дарино, щоб потім не розчаровуватись. 

Я мовчала, він мовчав. Його посмішка ставала все недоречнішою.  Він ще трохи потримав її на лиці, а потім провів рукою по обличчю і стер усмішку, наче  і не було нічого такого.

- Слухай, ти зовсім не зобов’язана робити нічого такого, чого не хочеш.

Як мило.

- Я зроблю. Не переживай.

- Мені здалося, чи ти уже щось придумала собі? - він явно був стурбований моєю відповіддю.

- Я нічого не придумувала, очікую твої умови. Як тобі віддячити за те, що ти мене врятував від переслідування,  панічної атаки, дурного наміру, заспокоїв, дізнався про реальний стан речей у моїй справі, запропонував вихід…

- Не перераховуй. Я в курсі. Віддячити просто і складно. І я не тягну тебе в ліжко, давно не  купую…

- Я розумію. Тобі не треба купувати. Ти красивий, харизматичний і сексі. Ти не відволікайся, а то мені уже страшно. Нирку, печінку? Про око не питаю. Нащо комусь око дальтоніка.

- Гумористка. - тепер його усмішка стала кривою, а тон уїдливим. - Уже в образі. Я зацінив. Ні, відрізати нічого не будемо. Я прошу тебе, але не наполягаю, познайомитися з батьком. Як моя дівчина. І трохи побути в цьому статусі. Бо ти ідеальна - з пристойної сім’ї, красива, здорова, цілеспрямована, любиш мистецтво  й освіту здобуваєш.

- А як бути з дальтонізмом?

- Про дальтонізм казати не будемо, якщо не спитають прямо.  Жіночий дальтонізм - велика рідкість. Ніхто й не подумає. Зате по тобі  так явно порода помітна, що тільки сліпий не помітить.. І ти розчулюєш з першого погляду.

- І в чому засада? - мене трохи попустило. Але звісно цей вид оплати мало відрізнявся по суті. Це не роман. Це гра. Ну практика ніколи не завадить. Можна хоч цим втішатися.

- Це трохи небезпечно. - винувато зізнався мій рятівник. - Через родаків. Провокації, підстави. Бачила ж сама, що творять. Але зараз притихнуть на деякий час. А я за це тобі ще можу допомогти з оцим стрьомним  перснем. Уже майже придумав, як. 

- Це просто свято якесь. - я зіграла безтурботність дуже майстерно, майже сама повірила. - Я хотіла тобі інакше віддячити. Але  як скажеш.

Мені знову стало прикро. Неприємно, коли вимагають натуроплату. Але коли натякають, а потім не вимагають, ще неприємніше, згодьтеся.  І це остаточно перекреслює  мою мрію про роман з шикарним і досвідченим хлопцем.

Не те щоб у мене не було серйозних романів. Останній взагалі був дахозносний, яскравий, пристрасний,  повний драми й досі віддає болем в серці. 

Але там було все так по-підлітковому, одні гормони й залежність. І не було того почуття вдячності й захищеності, що переповнювало мене зараз. Як за кам'яною стіною - чули про таке? Отак я себе почувала ще кілька хвилин тому. 

А з Денисом у нас було все зовсім не так. Як раз відчуття, ніби біжимо по лезу бритви. І що все це дуже погано скінчиться. Ну так воно й вийшло. Принаймні для нього.  Потім нас обох  психолог  приводив до тями. А його  батьки взагалі оженили, щоб не дурів більше.

Мені тоді набагато більше пощастило. І я тепер добре знаю, що мені краще не закохуватись.

Ну що ж. 

Не можна мати все одразу. Не буде красивого роману, то буде цінний досвід і гарні стосунки з гарною людиною. Це теж зовсім непогано.. 

А блок я йому все одно зніму. Він сам зніме,  і ще колись буде шикарним юристом. Потім не раз мені подякує.