Філігранна техніка поцілунку

В залі очікування нікого, крім нас двох.

І касирки ще не видно у віконці. Нікому викликати поліцію. Везе поки що.

Підриваюся,  неелегантно перевалююсь через ряд стільців. Боляче забиваю лікоть, та й пофіг, Стартую з карачок, біжу до  виходу.

Двері послужливо розсуваються, мої ж ви хороші, і я…

І я знову опиняюся з рукою в сталевих лещатах.

 Ну хоч плач. І хоч не плач. Непруха.

Зараз він мене потягне назад і здасть. Як ще поліції, то є шанс. Невеликий. А якщо  то все Гад підлаштував, то капець мені.

Тип притискає мене ближче до себе, обдаючи ароматом дорогого алкоголю й класного чоловічого парфуму. Нічосі у Гада нишпорки - на стилі й п'яні. 

Що таке? Хлопець не тягне мене назад, а  виводить на вулицю через гостинно відчинені двері автовокзалу.

Оу.  

Точно Гадові віддасть, так і знала, що засланий. 

Пручаюся з останніх сил, намагаюся хоч вкусити, де дістану, тільки ніде не дістаю. У нього руки довші, ніж моя шия. Не  дотягтися. А мої руки він притис до тіла так, що дихати не можу.

Отак, Мурашко. Не далеко й втекла. Припливла. Гад не брехав, у нього всюди свої люди. Відпрацюєш тепер  всі комплекси, всі образи гадові. Якщо не зможеш вчасно руки на себе накласти. Обколють, і куку.

Відчай додає адреналіну. З усієї дурі наступаю шпилькою на його ласти стоп’ятсотого розміру і смикаюсь з останніх сил.  

Він на мить ослаблює хватку. Я вириваюся, моя  подружка вилітає з кишені й падає на газон перед вокзалом.

А щоб тебе, та бодай тебе.

Мені треба бігти, а не роздивлятися, куди вона впала. Та як же її кинути?

Час звісно втрачено, і  я знову в цих сталевих безжальних руках.

- Що ти скинула, ідіотко? Ти ж із ножем не вмієш нічого робити. Нащо носиш з собою? Там тепер твої пальчики, це готова стаття.  Підкинуть під трупака, от сміху буде. - Він наче реп читає наді мною.

Ми стоїмо в самій тіні під козирком, що над входом.

Нікого поруч, я в руках бугая ще й не можу дихати, так здавив ребра. Що мені до пальчиків і трупаків? 

Гад і так з мене шкіру здере й гаманця собі зробить. Тюрма, мабуть, погане місце. Тільки на тій дачі все одно було гірше. 

З тюрми колись виходять на волю. А з дачі - тільки в найближчу посадку. Так Гад сказав. Може й лякав, тільки я перевіряти не хочу.  Я довірлива й з багатою уявою. Це така особливість характеру, а не ґандж, щоб ви знали. 

Навіть повірила недавно, що Гад до мене  підкатує з діловим прицілом, не смійтеся.  

А що такого. Я симпатична і з досвідом роботи. 

Ну і що з того, що у нього завжди повно грошей і він міняє дівчат. Я ж не заміж збиралась, а на кастинг. На другий етап відбору. Грант обіцяли ж переможцю.  Цікаво було перескочити ще через один щабель до успіху. 

І з батьками він мене познайомив. Милі такі акули бізнесу. Я їм сподобалася наче. Це ж вони сказали приходити на кастинг.   

Отже ж. Пальчики, підкинуть до трупака. Кіно. Насмішив цей бугай тупий. 

Подружко моя вірна, прощавай. Може хтось тебе знайде завтра. Може ще з кимось подружишся.

Ти ж HOHNER, не шопопало. Я на тобі  Love me do краще за Бітлів можу. Ти  все вмієш. Гарно кастомізована. Не пропадеш. Тримайся там без мене, Хоню. 

Ти ж бачиш, я все… 

- Не витріщайся так, я помітив, куди він впав. - зверхньо каже мій викрадач. - Тихо іди й не рипайся. Піднімемо й технічно знову в тінь. На газоні удаємо парочку, цілуємося, сідаємо на траву, швидко підбираєш, ще раз цілуємося й ідемо кудись, як в кіно, за ручки. За рогом віддаєш його мені й більше з гострими предметами не граєшся. Ясно?

Я намагаюся сказати, що це не ніж. І зразу розумію, що це хлопцеві не важливо, бо в ту ж мить долоня, яка пахне коньяком і якимсь дорогим чоловічим парфумом або чим вони собі наводять  феромони, затискає мені рота.

- Нишкни. Не пищи. Просто кивни.

Я киваю, мені не шкода. Шия ж вільна. Поки що. А Хонею можна буде його  стукнути.

Хоч язички погнуться. І вся кастомізація насмарку. 

Шкода мені псувати Хоню,  а цю голову, мабуть, молотком не проб’єш.

Бичара як він є. Еталон. На сільгоспвиставку б його. А мене б якнайдалі  звідси. Та не фартануло.

Він мене обіймає збоку, до речі це тепло і зовсім не зайве. Ноги підкошуються від болю,  втоми й жаху.

Ми йдемо, але зовсім не туди, куди я дивилася. От він роззява. Хоня впала значно лівіше.

А, ніт. То я роззява. Як тільки він встиг помітити?

Он вона лежить.Трохи блищить під світлом ліхтаря. 

Хочу нахилитися, але він не відступає від сценарію. Хапає мене за підборіддя п'ятірнею й задирає голову. Ненавиджу, коли  торкаються руками обличчя. Взагалі ненавиджу, коли  без дозволу підходять занадто близько, але обличчя - то взагалі табу. 

- Без рук - шиплю, щоб не порушити конспірації, і посміхаюсь. Щоб було натуральніше. Ми ж закохана пара.

Він відсмикує руку і дивиться злякано.

- Тільки спробуй вкусити. Без зубів залишишся.

- І зовсім не збиралася.

- А чого тоді вишкірилася?

- То посмішка. - пояснюю терпляче, щоб не злити психа. - Люди посміхаються одне одному, коли симпатія між ними, компрене?

- Сама компрене, ти б себе бачила. Я мало не вс…  ну коротше, не треба так посміхатися. Мене воно нервує.

От зараз було образливо. У мене мила посмішка, ще й добре відпрацьована.

- Як скажеш. Мені ж легше. Ненавиджу удавати симпатію на пустому місці. Хоч тренуватись і треба.

- На кішках тренуйся. 

І замовкає. Дивиться в очі. Що він там бачить, у темряві? Це мені ж його трохи видно - ліхтар у мене за спиною. 

Очі, здається, карі. Великі. Вії дуже довгі, чи то тіні від ліхтаря?  Риси такі, знаєте, чоловічі. Дорослі. Це не так помітно було, коли він спав. Або удавав, що спить.  Не рублене як попало, а правильне, хоча й не тонко виписане обличчя. 

Вираз, наче він головний тут. Не наді мною, а взагалі.  Хоч хлопець скоріш за все мій ровесник. Може трохи старший.