Розділ 21

Перший день на роботі після від'їзду Ярослава здавався Кларі маленькою персональною каторгою. Без нього взагалі стало оглушливо порожньо. Начебто й раніше жила одна. Але тепер вона знала, що в її особистому просторі, на її орбіті має бути він. А його не було. Водночас вірила, що вони знову зустрінуться, і сяяла від щастя.

Навіть якщо вони розлучилися назовсім, ці неповторні моменти вона пам'ятатиме й цінуватиме завжди.

Клара відчула, як увага оточуючих стала більш пильною. Вона перестала приховувати посмішку, і її колеги вже не раз перешіптувалися між собою, гадаючи, що ж змінилося в їхній товаришці по службі. Здавалося, вона справді світилася, ніби випромінюючи радість, і це помітили всі: від Ірини з бухгалтерії з її вічною похмурістю до Марії з відділу зв'язків з громадськістю, яка рідко втручалася в розмови. Занадто сильно втомлювалася вона від діалогів по роботі.

— Кларо, що з тобою? — запитала Ірина, з явним інтересом піднявши брови, коли вони зібралися в затишній кухонній зоні. — Ти ніби засяяла!

Клара, відчуваючи, як її серце стукає швидше, ловила себе на думці, що їй хочеться поділитися своїм щастям, але водночас була не готова відкритися повністю. Її думки тут же метнулися до Ярослава, до тієї дивовижної  іскри, що виникла між ними. Чи не завалиться її тендітний повітряний замок, якщо вимовити це вголос?

— Так, здається, я закохалася, — тихо промовила вона, не знаючи, наскільки сміливе це зізнання.

Ірина та Марія обмінялися поглядами, і в цей момент Клара усвідомила, що її серце забилося не тільки від хвилювання, а й від страху. Що вони подумають про її почуття? А раптом це звучить безглуздо? У її віці, мабуть, уже не надто доречно закохуватися. Будувати стосунки, заміж виходити, зустрічатися чи просто спати з кимось — нормально за мірками сучасного суспільства. Але закохатися... Чи не занадто це наївно до тридцяти п'яти років?

— У кого? — запитала Марія, з явним захопленням і недовірою. — Ми його знаємо?

Клара повільно відповіла:

— У одного незвичайного чоловіка.

Жінки незлостиво усміхнулися, обмінявшись розуміючими поглядами.

— Ясна річ, для тебе він незвичайний!

Вона не стала розповідати про місце їхньої зустрічі, про те, як він невловимо, непомітно, але міцно увійшов у її життя, ставши для неї мрією наяву. Замість цього, вона з посмішкою повідомила:

— Ми познайомилися в музеї.

Думка про те, що той вечір нагадував виставку дивних людей, промайнула в її голові, і Клара ледве стримала усмішку.

— У музеї? — перепитала Ірина, явно не розуміючи, як таке могло статися.

— Так, — кивнула Клара, намагаючись виглядати впевнено. — Він дуже цікава людина.

Однак, незважаючи на її оптимізм, колеги не розділили її захоплення. Особливо, коли почули, що живе Ярослав в іншому місті. Складні стосунки з чоловіком, який живе в іншому місті, не могли викликати в них нічого, окрім занепокоєння.

Клара страждала від відсутності надійної подруги. Особливо тепер. Бо їй шалено хотілося обговорити день знайомства відкрито, проговорити те, що сталося з ними насправді, без приховування. І варто було праці вуалювати деякі сумнівні моменти, побоюючись пліток на роботі.

— Кларо, ти ж знаєш, як це буває, — промовила Ірина, нахилившись до неї ближче. — Далеко одне від одного жити — це завжди складно.

Клара відчула, як її накриває хвиля тривоги.

— Так, але... — почала вона, проте Ірина продовжувала, не чекаючи її відповіді.

— І що, якщо він просто прикидається? — її голос став більш наполегливим. — Може, він просто тобі бреше? Ти навіть не знаєш, який він насправді.

Клара стиснула губи, дивлячись на своїх колег. Їхня турбота і занепокоєння були зрозумілі, але водночас від цього їй ставало не по собі.

— Може, він просто аферист, який шукає легку здобич, — додала Марія, її слова були пронизані недовірою. — А ти будеш вірити в його обіцянки та мрії.

Клара відчула, як тривога знову сколихнулася в грудях. Вона згадала ніжний погляд Ярослава, його доброту й увагу. Усе це здавалося важливим, справжнім, але тепер його образ почав розпливатися під тиском сумнівів.

— Я просто хочу спробувати, — промовила вона, її голос став тихішим, наче вона оберігала своє щастя від руйнівних запитань. — Це може бути щось особливе.

Але колеги лише переглянулися, і Клара зрозуміла, що її впевненість звучить непереконливо.

— Кларо, ми просто хочемо, щоб ти була щаслива, — сказала Ірина, але в її голосі звучало більше застереження, ніж підтримки. — Але будь обережна. Ніхто не заважає чоловікові жити на дві сім'ї, якщо він з іншого міста. Ніхто не заважає обдурити, поматросити і кинути. Адже ти вже не юна наївна дівчина.

Клара кивнула, розуміючи, що про це не подумала зовсім. Невже у всьому Львові не знайшлося для Ярослава жодної порядної жінки, яку б він зміг полюбити? Чому він приїхав до Києва в пошуках дружини? І чи приїхав, чи живе десь на сусідній вулиці? Ні, мучитися сумнівами і страхами нестерпно. Необхідно відкрито поговорити з ним про це. М'яко, але наполегливо розпитати прямо сьогодні ввечері.