Розділ 20

У четвер Ярослав знову опинився в спортзалі з Кирилом, як і належить за їхнім неписаним, але непорушним графіком. Вони завжди вибирали саме цей час — будній вечір, коли зал не був переповнений, а темп міста сповільнювався. Монотонний ритм заліза і легкий запах дезінфікуючих засобів змішувалися зі звичною атмосферою тренування, але Ярослав відчував, що сьогодні щось змінилося. Кирило жартував, як зазвичай, але Ярослав ловив себе на тому, що подумки повертається до моментів із Кларою, до її погляду, теплоти голосу, до її звичок, які він почав помічати й запам'ятовувати. Так і підмивало замовити квиток на вихідні й зірватися до Києва, подивитися на неї, обійняти й притиснути до себе. Але треба пересилити себе і дати їм обом час обміркувати спокійно доленосну зустріч.

— Слухай, а ти точно на мене дивишся, коли тиснеш штангу? — саркастично зауважив Кирило, помітивши відчужений вираз на обличчі друга.

Ярослав розсміявся, але в пам'яті знову спливли моменти, коли він і Клара обмінювалися такими самими поглядами, наче читали одне одного без слів.

— Слухай, тебе що, підмінили в тому магазині столичному? — реготнув друг.

Погляд Кирила став зосередженим і серйозним, він хвилювався за Ярослава.

— Що там таке з тобою зробили?

— Кір, я її зустрів... — тихо зізнався, слухаючи себе немов збоку.

— Смерть із косою, чи що? А то ти блідий якийсь, — не надто впевнено усміхнувся друг.

— Та ну тебе! — відмахнувся Ярослав. — Я був у тому магазині.

— До речі, так! Викладай, який там двіж, — зацікавлено.

— Тобі б сподобалося, — хмикнув Ярик. — У тому плані, що після відвідин знайшов би масу приводів для жартів.

— Що, все так погано? — насупився Кирило.

— І навіть ще гірше. — Гаразд, слухай, — Ярослав зібрався з думками, — на першому поверсі ті, що працюють і сексуальні. На другому такі самі, але ще й мозок не виносять. Там такі красуні! Але вони такі... Я мало не сміявся вголос.

Кирило з цікавістю нахилився вперед, слухаючи кожне слово.

— Поки я дійшов до п'ятого поверху, триста разів подумав: «Навіщо тобі це, Ярику?» Але далі пішов.

— Я б звалив звідти з якоюсь красунею з першого або другого поверху, — кивнув Кирило, усміхаючись.

— Навряд чи, Кір, — сумно усміхнувся Ярослав. — Вони мозок не виносять тому, що в них діти є. Намагаються бути поступливими. Кирюхо, слухай, я от думаю... А ми що, справді такі мудаки, що збігаємо ось так від труднощів?

— Чому відразу сволота? — здивувався Кирило. — Не зійшлися характерами. Чого далі лямку тягнути?

— Ти серйозно зараз?

— А що не так? Людина народжена вільною. Не вийшло, розійшлися.

Ярик здивовано моргав, дивлячись на друга. Бути ловеласом — це одне. Але бути відчайдушним козлом...

— Кір, вона не вільна. З нею залишається малюк.

— Така бабина доля, — байдуже знизав плечима Кирило, відновлюючи заняття.

— Так а що ж на шостому? — підстьобнув Ярика.

Ярослав завмер, ніби хтось його зупинив. Спогади про Клару, про ту мить, коли їхні очі зустрілися, переповнили його. І це було настільки світло, що не хотілося ділитися ні з ким більше. Тим паче з Кирилом після того, що він сказав. Уперше побачив його таким. Можливо, іншим завжди поводився так, а він просто не помічав раніше?

— На шостому... там була... — він зам'явся, добираючи слова, — там була вона.

— Вона? — Кирило вичекав паузу, немов сподівався, що Ярослав продовжить, але той замовк, його обличчя стало серйозним. — Тобто, ти зустрів ту саму, свою єдину?

Ярослав кивнув, його голос став тихішим.

— Так. Клара... Ми просто... поговорили. Я не можу пояснити, як це було. Це більше, ніж просто слова.

Кирило уважно подивився на нього.

— Але ти ж був у магазині не тільки заради неї? — зі здивуванням запитав він.

— Так, але... вона там була, і я забув про всі інші поверхи, — сказав Ярослав, дивлячись убік.

Кирило трохи примружився, зрозумівши, що розмова заходить на глибшу тему.

— Слухай, Ярику, це щось серйозне, так? — його голос став м'якшим, ніби він розумів, що йдеться про щось важливе.

Ярослав не міг стримати посмішку, згадуючи ту атмосферу, ту мить, коли вони обмінювалися поглядами, поцілунками, дотиками.

— Напевно, так.

— Ти серйозно? — Кирило округлив очі, ледь стримуючи захват. — Тепер і я хочу покататися в той магазин! Заодно з Кларою познайомлюся, на правах друга.

Ярослав усміхнувся, у його серце закралося приємне хвилювання.

— Так, було б класно! Вона точно оцінить твою чарівність.

— Яку чарівність? — хмикнув Кирило, сміючись. — Це ти он за неї вчепився, а я тут просто третє колесо!

— Нічого подібного! — відмахнувся Ярослав, підморгуючи. — Ти будеш ідеальним третім. Два клоуни й одна красуня. Ніякого тиску.