Розділ 14

Світ ніби застиг на мить, варто було Ярославу і Кларі відсторонитися одне від одного. Повітря між ними наповнилося тією особливою тишею, що буває тільки після першого поцілунку, немов навколо раптом усе стало ясним і незбагненним одночасно. Слова застрягли глибоко в підсвідомості, а думки, здавалося, кружляли навколо, не наважуючись порушити тендітну чарівність моменту.

Клара дивилася на Ярослава, відкриваючи в ньому нове, незнайоме, майже неможливе. Її серце продовжувало битися в такт з його диханням, і вона ловила себе на бажанні запам'ятати кожну мить, кожен жест, кожен погляд. У ньому було щось привабливе, ніби вона зустріла не просто чоловіка, а давно загубленого, але незнайомого друга.

А Ярослав, усміхаючись очима, помічав, як світло лагідно відбивається на її обличчі, і відчував, як щось тепле, майже невловиме, пробуджується в його душі. Він навіть не міг би пояснити, що саме сталося, але знав одне: у цій короткій, майже нереальній миті, щось змінилося.

Обидві пари очей зі здивуванням дивилися одне на одного — вони й самі не очікували, що це може статися ось так, на сьомому поверсі «Магазину чоловіків і дружин», куди, за словами дивного адміністратора, мало хто зумів дістатися.

Ярослав відчув, як Клара м'яко торкнулася його руки, а він раптом усвідомив, як давно не відчував цього простого, але настільки інтимного дотику. Це було дивно — він навіть не знав, як звуть цю жінку ще кілька годин тому. Але їй вдалося якимось магічним чином зламати стіну самотності, яку він будував навколо себе роками. Боровся з нею, але вперто будував.

Клара відвела погляд, покусуючи губу, не знаючи, як краще віджартуватися чи пом'якшити ситуацію. Вона почувалася так, ніби знайшла щось цінне й тепле в Ярославі — незнайомці, який щойно розділив із нею цю мить. Можливо, їй просто хотілося відчути, що вона не одна в цьому вечорі, в цьому місті, в цьому пошуку. А, можливо, їх на одну солодку мить зблизило відчуття небезпеки, яку вони розділили на шостому поверсі, виявивши, що всі двері зникли і виходу немає. Хто знає, які жарти з їхньою підсвідомістю розіграв той дивний тип. Ні Ярик, ні Клара не знали про нього абсолютно нічого.

— Ну, здається, наш експеримент у «Магазині» вдався, — з невеличкою самоіронією пробурмотіла вона, видавлюючи усмішку, щоб приховати легку незручність.

Ярослав розсміявся, відкинувши зайву серйозність, яка зазвичай супроводжувала його життя. Легка іронія Клари становила разючий контраст із жорстким, а подекуди й жорстоким глузуванням Кирила.

— Певною мірою, так. Але хто б міг подумати, що наш найкращий вихід із «Магазину» — через двері для поцілунків, — він усміхнувся, намагаючись надати ситуації легкості.

З подивом виявив, що почуття гумору не чуже і йому. Коли перебуває в компанії, де відчуває легкість. Відчуває себе так, ніби раптово опинився по-справжньому вдома.

Клара зніяковіло торкнулася губ, які все ще приємно горіли від поцілунку, кінчиками пальців. Ніби хотіла затримати ці відчуття, залишити на згадку про цю мить.

— Як думаєш, той чоловік сказав правду? — соромлячись, запитав Ярослав.

Він узяв її за руку й повів до виходу, потайки вивчаючи профіль поки що незнайомки. Так, він уже знав її ім'я. Але її справжня суть поки залишалася для нього загадкою, яку хотілося розгадати. Він пройшов п'ять поверхів, перш ніж потрапити на шостий, де зустрів її. І дивного адміністратора, звісно ж. Ярик був абсолютно впевнений у тому, що незбагненним, загадковим чином імпозантний чоловік на шостому поверсі й такі різні, але об'єднані чимось, поки що невловимим, адміністратори на інших поверхах, — це одна людина. Якщо це взагалі людина. До цього дня категорично відмовлявся вірити в будь-який прояв містики в реальному житті. Але тепер почуття вдячності за зустріч із Кларою настільки переважило, що готовий був повірити у що завгодно. Тільки б вона не зникала. Бо він боявся втратити неймовірне відчуття, немов у грудях у нього відігрівається маленьке кошеня, що дрімало. Лащиться до нього, і від цього всередині лоскотно так, що постійно хочеться безглуздо посміхатися. Мабуть, Ярик, за природою своєю серйозний і вдумливий, не посміхався так багато за все своє життя, як у ці кілька годин.

— Що ти маєш на увазі? — чарівно насупивши брови, уточнила Клара, мигцем глянувши на нього й одразу ж залившись рум'янцем.

— Він сказав, що таких... пар за весь час роботи «магазину» було всього лише десять.

— Коли він це сказав? — зосереджено запитала вона. — Я не пам'ятаю такого.

— В інтерв'ю, — цього разу почервонів Ярослав.

— Ти готувався? — добродушно усміхнулася Клара, пустотливо блиснувши очима.

— Щось на кшталт того, — хмикнув Ярик, зупиняючись, щоб перевести дух. Непосидюче кошеня в грудях не переставало лоскотати. — Друг дав почитати кілька статей. А я запам'ятав. Стаття свіжа...

— Виходить, ми одинадцяті? — з неприхованою надією зазирнула йому в очі.

Обидва знову забули на мить, як дихати, сповнені якогось світлого благоговіння й трепету. Просто тримати одне одного за руки виявилося так значимо. Важливіше за тисячі слів та сотні поцілунків. Утім, Клара аж ніяк не відмовилася б повторити хвилюючий досвід. Їхній поцілунок не був умілим, спокусливим чи досвідченим. Але він запустив справжній феєрверк усередині обох. І тепер тліючі іскорки, причаївшись у кожному куточку тіла, вимагали продовження.