Розділ 11

Цілу ніч я крутилась туди-сюди у ліжку, то накриваючиcь ковдрою з головою, то мало не скидаючи її на землю, зрідка провалюючись у неглибоку дрімоту. Серце ніяк не бажало заспокоюватись, тож я просто лежала, ступлено блимаючи на тьмяну стелю й, раз за разом, прокручувала події цього вечора.

Після останніх новин, які приніс Тайлер, ми всі втрьох якийсь час мовчки просиділи на кухні, п’ючи мало не десяту порцію кави й ніяково переглядаючись. Чоловік розповів, що під вечір до відділку прибігла схвильована дівчина, запевняючи поліціантів, що її подруга зникла. Вона, буцімто, мала перевірити дорогу до кемпінгу, звідки дівчата збирались вирушити в похід, а тоді повернутись у Смітерс. Та подруга так і не з’явилась, на дзвінки не відповідала, а згодом телефон взагалі втратив сигнал. Дівчина, яка прибігла у відділок, була добряче п’яна і поліцейські відправили її додому, мовляв, якщо подруга так і не з’явиться, зателефонувати їм через три дні.

– То чого ти вирішив, що дівчина зникла, якщо навіть поліція відмовилась приймати заяву, – з ледь помітною скептичною ноткою запитав Джоел, пильно розглядаючи чоловіка.

– Я саме був у відділку, коли вона прибігла – ніби захищаючись, почав Тайлер,– не знаю, я повірив їй, дівчина заливалась сльозами, просила проїхати разом по трасі, та ніхто не сприйняв її серйозно.

– У вас нерозкрите вбивство й п’ятдесятирічна історія зникнення жінок, а поліція відмовляється перевірити інформацію? – гнівно запитала я.

– Тут, в Смітерсі, випадок Марії перший, – ще дужче знітився Тай, – та й у вечір п’ятниці – всі хочуть додому до сім’ї.

Джоел фиркнув, невдоволено крутячи головою:

– То як ви збираєтесь ловити вбивцю Марії, лише по буднях? – трохи насмішило випалив він.

Джоел здавався вкрай знервованим. Скидалось на те, що Тайлер спеціально роздув цю історію, аби завадити нам поговорити і Джоела це очевидно дратувало. Я вже давно не бачила його таким, з тієї ж рокової осені, коли відбулись фатальні події, які нас й розлучили.

– Я участі у розслідуванні не приймаю, – твердо, не виказуючи своєї взаємної неприязні, протягнув Тай, – я надіявся, що ця інформація допоможе Вік у справі Марії.

– Яким чином? – вже підвищуючи голос, запитав Джоел.

Тайлер трохи сіпнувся, відводячи погляд на мене:

– Можемо поговорити з тією дівчиною, якщо хочеш, я взяв її телефон, – чоловік говорив вже виключно до мене.

Джоел свердлив нас пронизливим поглядом спідлоба, Тайлер очікував відповіді, а я відчувала, що не витримаю жодної зайвої хвилини в цій, навислій над нами трьома, напрузі.

– Давай сюди той номер, – гарячково промовила я.

Тайлер протягнув мені папірець з цифрами, які я миттю вбила в айфон. Гудок, ще один, телефон незворушно мовчав. Я відчувала, як всередині все напружилось і якесь гнітюче передчуття, наче черв’як, точило мене щохвилини дужче. Після короткої, мовчазної паузи я знову набрала вказаний номер, але дівчина так і не зняла слухавки.

– Чорт, Тайлер, чому ти не перехопив її у відділку? – помітно нервуючись, запитала я.

Чоловік натомість просто мовчав, втупившись у свої руки, які обіймали чергове горнятко кави. Джоел ледь помітно всміхнувся, радіючи, що Тайлер так облажався. А я знаходилась ніби між двох вогнів, зовсім не в силах боротись з натиском двох чоловіків, кожен з яких став для мене по-своєму особливим. Тож, вже майже валячись з ніг, спровадила обох по домівках, позичивши Джоелу свою Тойоту й видихнула з полегшенням, врешті зостаючись наодинці.

Тепер будинок здавався якимось неприродньо великим. Я зі всіх сил намагалась хоч трохи відпочити, та чим дужче хотіла заснути, тим сильніше сон втікав від мене. В такому маренні я провела всю ніч й за давньою звичкою заснула лише на світанку, коли загрозливі тіні по кутках почали танути у світлі ранку. Здавалось, разом з собою Джоел приніс у моє життя всіх привидів, від яких я втікала, покинувши Сіетл.

Я прокинулась, аж підскакуючи на ліжку, від гучного розкоту грому. Кімната знову занурилась в пітьму і я розгублено забігала очима по нічному столику, в пошуках телефону. Годинник показував дев’яту ранку й цілковиту відсутність сповіщень чи пропущених дзвінків. Я сіла, спускаючи босі ноги на холодну підлогу. Пориви вітру закидали важкі потоки дощу у вікно, гупаючи ненадійними шибками. Вчасно ж я віддала Тойоту.

Трохи погіпнотизувавши пляму на паркеті, я попленталась в душ. Привела себе до ладу, трохи підмалювавши обличчя й вкладаючи волосся, тоді одягнула сірий безформний светр й темні джинси і швидко залишила коротеньке повідомлення Джоелу.

Чоловік одразу відповів, ніби тільки й чекав на мого листа. Ми домовились, що він заїде за мною через півгодини й ми десь поснідаємо, складаючи план подальших дій. Чорт, я ніби перенеслась у часі: Джоел заїжджає по мене, ми разом їмо, обговорюючи справи, ми знову команда, напарники. Та все так змінилось з минулої осені. Від  чергового дежавю неприємно скрутило у шлунку. Тож, я нашвидкуруч підкріпилась останньою скибкою черствого хліба з маслом і, накинувши куртку, вийшла на мокрий ґанок.

Дощ не вщухав, закриваючи щільною завісою сусідські будинки. Я втупилась в дім навпроти. Як давно я не бачила Елайджу? Неприємні відчуття в шлунку посилились і я вкотре пообіцяла собі зайти до хлопця при першій же нагоді. Тоді ковзнула поглядом по будинку Вудів, пригадуючи нашу провальну вечерю. Мені неодмінно треба більше дізнатись про їх доньку Лілі. З-за повороту виїхав знайомий автомобіль піщаного кольору, заїжджаючи по під’їзній доріжці майже впритул до будинку. Всередині все ніби стиснулось і на мить мені знову забракло повітря. Я інстинктивно кілька разів зжала кулаки й, накинувши капюшон на голову, побігла до автомобіля, застрибуючи всередину.