Шон Маклех. Кам'яний трамвай.

Погляди назустріч вітру

«Але чому б тобі, хто все пізнав,
До нього не постукати, не кинути
Натяк на істину…»
(Вільям Батлер Єйтс)

Грудневе сонце підсліпкуватим монахом
Зазирає в студені болота замшілого Тірону,
Білою сутаною бовваніє у лабіринтах
Монастиря наших сумнівів,
Читає більмами незрячих очей
Книгу єресі нашого дому-каліки,
Книгу з недоречною назвою «Людина»
З якої джентльмен Дарвін
Видер недоречні сторінки
І вклеїв ерзац-обкладинку
З поміткою «одруківки»
По завершенню тексту,
Який ніколи не буде дописаний
Кволою рукою старого паламаря-схизмата,
Що на руїнах Пергаму –
Прямо на його білуватих каменях
Розлив оксамитове чорнило вечора
І сказав «Амен!» галатам-непослухам,
Хотів нашкрябати щось на каменях
Чи то на плитах саркофага
Останнього царя античності
(Таки цензурне і дозволене),
Але згадав (і то вчасно),
Що будь-яке слово в устах босоногих –
Єресь,
Будь-який епіграф на палімпсестах гностиків –
Недоречний,
І навіть якби він не був занімілим,
І пророчив би на схилах Арарату про Вічність
Церкви сивих вірмен-хранителів
Одвічних манускриптів долонь Ноя,
Все одно
Слова обернулись би на птахів –
Тих, що відлітають і не повертаються,
Як погляди, кинуті назустріч вітру.

Артур Сіренко

Подобається

#2593 в Сучасна проза
#2685 в Різне
#595 в Поезія

У тексті є: верлібр, ірландія, ессе

Відредаговано: 10.09.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись