Шон Маклех. Кам'яний трамвай.

Весла повітря

«Темні вулиця вкрились насінням.»
(Майк Йогансен)

Мокрого падолистового дня я блукав безцільно сірими вулицями чіпляючи своїми підборами липке мокре листя кленів, що густо вкривали килимом бруківку старого міста. Ще старішого ніж я. І тоді я подумав, що пращури зачекалися мене коло свого гарячого вогнища, де вони згадують і переповідають легенди. А я все не йду та не йду… І тоді я записав у свій нотатник таке:

Падолист.
Його ім’я написано крейдою
На мокрій стіні буцегарні.
Він загубив не листя – себе.
Старим сухотником
Шкандибає бруківкою тижнів.
Подаруйте йому монети,
Бо
Харон не веслує задарма.
Діряві кишені вівторка
Цвірінькають флейтами Токіо.
Він теж самурай.
І своє харакірі
Вважає іконою.
Я по калюжах ступаю
Хлюпаю соком Землі
Парасолю розкривши
Стаю музикантом крапель.
Глядачі-горобці
Магелланами сірими
Вірять в кулястість вулиць.
День як поема.
А я – корабель.

Артур Сіренко

Подобається

#2593 в Сучасна проза
#2685 в Різне
#595 в Поезія

У тексті є: верлібр, ірландія, ессе

Відредаговано: 10.09.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись