Шон Маклех. Кам'яний трамвай.

Холод і простір

«Крізь гілки берези – розрослися за двадцять літ –
Дивлюсь на море Ірландське з вікна хатинки…»
(Шеймус Гіні)

Джозефу Броду. Щиро.

Пам’ятаєш, Джозефе,
Як ловили ми хвіст кентавра
В лагуні брудній Венеції масок?
Пам’ятаєш, Джозефе,
Холодний вітер Гіпербореї,
Не блаженної – злої,
З деревами, з яких вміють тесати хрести
(Тільки хрести)
Люди з чорними тінями?
І море – тему для афіш-есеїв
І місце почвар?
І книгу товсту слів пошматованих
Мови сасанех,
І мушлі, позбирані для віршів
Мішками
Не на цьому березі, а на химерному -
Тріасовому і
Ти говорив, що час це холод,
Не знаю чому,
Без пошани
Ти мислив про Час і про вічність,
Зневажав басилевсів
І писав, що холод поцінований простором.
Тобі снилися сни про зиму й мороз,
І смак журавлини не остогид:
Тільки не нашої,
Не журавлів,
Не ірландської.
Джозефе!
Ти хотів, щоби тіло твоє – одяг цей
Поховали в прозорості.
Джозефе…

Артур Сіренко

Подобається

#2587 в Сучасна проза
#2685 в Різне
#595 в Поезія

У тексті є: верлібр, ірландія, ессе

Відредаговано: 10.09.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись