Шон Маклех. Кам'яний трамвай.

Полум'я ночі

«Нині:
Нічне, знову, збатожене полум’ям.
Дотліваючий
Танець безлистих рослин…»
(Пауль Целан)

Сови
Вимірюють глибину ночі
Споглядаючи полум’я
Глухої безнадійної осені.
Для чого
Я холодну книгу світанку
Пригортаю незримими пальцями
До вітряної сліпої сирості:
Коли
Скрипить колесами млин дерев’яний
Життя людського пташиного
(Бо люди – птахи, що літають у снах),
Перемелює страждання й журбу
У сіре гірке борошно.
Пече з нього хліб гливкий
Стара босорканя Доля.
Коли
Сови зловісно пугикають
Згадуючи казку «Вчора»,
Вигадуючи казку «Завтра»,
Дзьобають у потилицю мишу Сьогодні,
Я лише слухаю
Скрип отого млина водяного
Що крутиться й перемелює
Людську журбу і страждання,
Хоч річка давно і висохла,
Хоч дерево давно зітліло,
А криця зіржавіла,
Але колесо крутиться.
Крутиться,
Крутиться,
Крутиться,
Крутиться…

Артур Сіренко

Подобається

#2580 в Сучасна проза
#2674 в Різне
#597 в Поезія

У тексті є: верлібр, ірландія, ессе

Відредаговано: 10.09.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись