Шон Маклех. Кам'яний трамвай.

Клаповухі вітрильники

«… І темрява злякалась сама себе
І накинулась на блідих
Кажанів, - і досі тремтять…»
(Райнер М. Рільке)

Яблуко-сонце
Кинув у глибінь моря
Бородатий Бог
За виднокрай-риску:
Туди, куди пливли-не-вертались
Клаповухі вітрильники –
Білі, як шерсть овець-неслухів.
Долинає шум: весняний вітер:
Коли блукає островом – запашний,
Коли прилітає з моря – солоний.
Був би єретиком, якби жив давно,
У темних хащах минулого,
Був би книжником,
Якби за стінами кляштору
Шукав би забутої істини
Волохатий хвіст
У темному лісі літер,
Був би блукальцем,
Якби море покликало
Кинути людей свого клану.
Лишилося тільки чекати,
Що в пошерхлих долонях
Старий пересмішник Бог
Знову принесе нам яблуко-сонце,
Яке кинув так необачно
Він
В океан спогадів…

Артур Сіренко

Подобається

#2629 в Сучасна проза
#2688 в Різне
#605 в Поезія

У тексті є: верлібр, ірландія, ессе

Відредаговано: 10.09.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись