Шон Маклех. Кам'яний трамвай.

Човни, в яких ми пливемо

«Усі човни речей, човни життів
Поснули в тісних обширах землі,
Нечутно - легкий подих дому...»
(Ів Бонфуа)

Човни, в яких пливемо в невідомість:
Вони такі легкі, і навіть легковажні,
І кожна річ стара: горнятко, чайник,
Годинник, окуляри, мешти, плащ, оливо -
Це все човни: на хвилях океану часу
Ми капітани й моряки, рибалки й маяки,
І пливемо без карти і без лоцмана,
І навіть без весла, хоча... Насправді:
Вітрила з нетривкого льону - прозорого,
І кидаємо ятір в безодню синю часу
І в каламуть годин, хвилин заплаву,
Хоча не ту витягуємо здобич,
І не сріблястих лускоплавців, а почвар:
Химерних виродків чужих і тьмяних снив.
Якби ж то кожен дім, якби ж то кожна хата
Була материком або хоча б землею
Незнаною, чи островом, де спочивають ноги
Від хитавниць буття човна,
Від присмаку солоного вітрів,
Від холоду свинцевих хвиль,
Від мороку глибин,
Від втомлених очей матросів,
Від прихистку вітрів - вітрила...

Артур Сіренко

Подобається

#2580 в Сучасна проза
#2683 в Різне
#595 в Поезія

У тексті є: верлібр, ірландія, ессе

Відредаговано: 10.09.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись