Шон Маклех. Кам'яний трамвай.

Вітрила втечі

«Покинули міста базар і засмічене торжище...»
(Богдан-Ігор Антонич)

Любас мандрагори – розстріляний капітан
Кермує свою каравелу незриму
На окцидент гірко-солоного обрію.
Вітер грає пісню незнаних земель
На окарині з чорними знаками,
Що лежала в землі проклятого пагорба треби
Три тисячі літ.
Покинули місто-торжище,
Де горожани-опудала
Мурують склепи-будинки
Та в’язниці-ратуші.
Покинули площі щурів
І вулиці-крутища кам’яних ущелин,
Де храми плутають з буцегарнями,
А притулок з катівнею (теж кам’яною).
Покинули кам’яний лабіринт-безвихідь,
Де маляри вулиць фарбують
У скляних і прозорих шильдах
Циноброю нудні манекени:
Вони так людей нагадують –
Теж люблять таляри і тріолети (інколи),
Теж ховаються за паравани
Вершити свої глупства і співати пеани.
Нехай каравела більше нагадує тратву,
А керманич бокораша нетутешнього.
Анабазис нашої втечі – в далечінь замріяну:
Буревій vox exercitum співає октостих-ритурнель.
Вітрило. Сіре, пошарпане – негодою, часом.

Артур Сіренко

Подобається

#2587 в Сучасна проза
#2688 в Різне
#597 в Поезія

У тексті є: верлібр, ірландія, ессе

Відредаговано: 10.09.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись