Вихор, що гасить полум'я

           «Ось він – Падолист – сидить біля вогню,
              Гріє худі і сині пальці.
              О, ці душі, що так жадали дня!
              О, ці вітри-мандрівці!
              Б’ються в стіни, крутяться біля вогню…»
                                                                      (Еміль Верхарн)

                   Шеймасу Шейге*. Щиро. 

Мій твідовий піджак – 
Колись подарований Падолистом
Має безліч кишень – 
І кожна для вихору:
Він залітає і живе там щоп’ятниці:
Той самий вихор пізньої осені,
Що зриває цноту листя червленого кленів,
Що заходить до кожної крамниці-порталу:
Залітає з одним лише привітанням-верлібром,
Шурхотить сторінками конторських книг
Та папірцями з портретами королев 
Чи президентів,
А на вулиці він безхатько,
Що гріє пальці біля вогню – 
Такого ж незатишного і не домашнього,
Як вогні Святого Ельма 
Чи святого Патріка-джентльмена**.
Куди? Куди мандрують душі 
Дорогами падолиста-монаха
Сідлаючи вітри-комоні сиві як смерть
І холодніші безодень інферно***? 
Куди? В який сід божевільний,
В який Авалон**** мжички? 
За годину до Дня Всіх Мертвих,
За хвилину до Самайну жертвоприношень
Я знайшов сірників коробку 
У кишені, де міг би сховатися Світ,
А не те, що моя Ірландія разом зі Свіфтом
(А казали, що Ірландія не поміститься до кишені,
А я – дивак – не вірив, не пророчив – бо зайве),
І тими сірниками марно
Намагаюсь розпалити вогнище
На цьому вітрі Падолисту Мертвих,
Вогнище з опалого листя кленів,
Які самі по собі є пожежею Останніх Днів,
А бруківкою – базальту сірого
Важко ступають копита коней візничого
І м’яко ступають лапи кота Часу – 
Не цього, не хворого, таки того – доцільного – 
М’яко. А я чекав благовіщення – 
Останній учень Хоми-літописця*****,
Та дублінського паяца, що блукав від пабу до пабу
В пошуках неіснуючої скрипки вуличного музики,
Чи то просто вихору, що гасить полум’я. 
Коли на це ніхто не сподівається. Ніхто.
Навіть Фіннеган – той самий, 
По якому потім влаштують поминки******… 

Примітки:
* - я називаю його Шеймас Шейге. А ви називайте його як собі хочете. 
** - він насправді запалював вогні на вершині гори. Ці вогні були не домашні. А якщо не домашні, то і не затишні. А те, що він був джентльменом, так про це говорить народ. А мені заперечувати думку народу якось не випадає... 
*** - Данте Аліг’єрі писав, що в безоднях інферно панує жахливий холод. Наскільки він був правий – не знаю. Я аж так далеко не спускався. 
**** - в Авалоні сиро, туманно, мокро і холодно. Так само як в Уельсі восени. Можете мені повірити... Мені обманювати немає сенсу... 
***** - Хома – він же Фома. Скільки не читав його Євангелія, стільки переконувався, що він був правий. І його Євангеліє це теж літопис. А Хома Брут був теж і літописцем і євангелістом. Тільки про це всі чомусь сором’язливо мовчать... 
****** - три кварки йому від короля Марка!