Сяючі скалки

       "Святий Патрік вигнав з Ірландії змій, 
        але не зміг вигнати печаль із сердець ірландців. 
        Серце ірландця - прозоре, наче димок, 
        що розвіює вітер, крихке, як кристал.
        Падіння імперії і загибель мільйонів людей 
        залишать його байдужим, 
        але тремтіння листка на вітрі, 
        крик диких гусей, або Місяць, 
        що ллє промені на мовчазну затоку, 
        можуть перетворити його 
        в мільйони сяючих уламків."
                                                                 (Робет Говард)

Край скляних сердець – Май Ео* – 
Рівнина тисова, 
Черства, сумна та інколи крісова,
Де камені танцюють колами
Свої танці шалених шаманів,
Де небо проколоте Круаханом
Не хоче крутитися-обертатися,
А тільки супиться і ображається
На цих танцюристів джиги,
Рудих швачок вітрил 
Вітром зачесаних і розпатланих,
До гіркоти морем просолених
(А я то думав-гадав:
Чого ж вуста тамтешніх жінок
Гіркі та солоні**,
А ягоди на схилах черлені й солодкі,
А воно ж – тужлива пісня – 
Та що серця розбиває на скалки,
А ми ті скалки – на дороги
Замість шутеру й бруківки – 
Аби виблискували,
Коли ми світ за очі та цими дорогами,
Не вертаючись, не вертаючись)
А то вітер – у волинку хмар – 
Така от музика,
А от хвилі – сірі до обрію – 
Йди блукай, яко посуху,
Чи то під з вітрилом-крилом
У тумані птахом – пощезни, 
А от вівці – кучеряві й зажурені – 
Йди проповідуй.
Бехзхатько вічний – 
Ірландець з Рівнини Тисової
З клану О’Ґара... 

Заувага:
* - та ніяка вона не тисова (нині), і ніяка не рівнина, просто земля сумна та тверда. Камені там на надгробки добрі – що правда, то правда... Не тільки для мурів замкових і кляшторів – не тільки... 

Ще заувага:
** - а жінки там всі руді і всі відьми. А якщо не відьми, то такі як Грайне Ні Майле (GráinneNí Mháille). Особливо на острові Олен Акла.