Камінне життя

                «Та згине все зло по весні
                  В пустищі дзеркала-ока,
                  Що створено було у сні
                  Втомленим Богом.»
                                         (Вільям Батлер Єйтс)

Я живу між двома каменями
На плоскгрір’ї Сумних Віршів,
На плато Безнадійних Поем,
В країні Переплетених Звуків.
Якось зустрів схимника
І то не схимника, а монаха
Втікача від світу хворого
У сутінки шепоту та тиші - 
Незнаних слів про Істину
Таки з кляштору Клонмакнойс - 
Давно зруйнованого,
Давно спаленого і потлумленого,
Де забули навіть імено короля-дивака 
Діармайта мак Кербайлла,
Що камінь перший в підмурки заклав
Разом зі святим Кіараном, 
Що шепотів чи то проспівав:
«Нехай моя рука буде над твоєю,
О, королю-воїне, бо будеш ти 
Над усіма людьми в землі Ерінн
Владою своєю мудрою...»
І ми з тим монахом блукали
Рядками сумних літописів,
Між словами і літерами
Страшних як життя переказів,
А потім у ніч загорнувшись,
Як у стару сутану подерту,
Він пішов собі тинятися,
А може просто блукати,
А може не блукати, а бути
Лишивши мене між каменями - 
Жити чи то пророчити
Про вас - хвилин марнотратники,
Під сонцем оцим - жовтим... 

Примітка:
Насправді той монастир зветься не Клонманнойс, звісно, а Клуайн Мік Нойш (ірл. - Cluain Mhic Nóis) — «Лука синів Нойса», заснований був у 545 році. Монах з того монастиря до мене справді приходив - у ніч на Імболк. І щось там розказував про святу Бригіту. Я навіть не спитав його коли він жив і коли помер. Просто дозволив йому згадувати і філософствувати....