Шон Маклех. Кам'яний трамвай.

Вогненний лелека

«Вогненний лелека дзьобає
зі свого гнізда
в’язкі тіні ночі…»
(Федеріко Гарсія Лорка)

Вогненний лелека
На тіні дитинства нашого постріхованого
Крилом-полум’ям,
А жаби шматочками ночі
У вологі наші спогади,
У сутінки минулого
Неіснуючого-небувалого,
Холодні, як серце годинника,
Банькуваті, як вірші митника.
Вогненний лелека
Поселився на дереві Сонце,
Мостить гніздо зі зламаних компасів,
Що вказували напрямок
З минулого у майбутнє,
Вогненний лелека
Дзьобає, все що лишилося,
Змушує нас забувати,
Чи повірити, що то все вигадка –
І будинки, що стриміли дороговказами,
І вулиці, що вели-приводили
До дверей, що скрипіли-відчинялися,
І люди, що липкий мед радості
Пили краплями, а горе відрами,
Вогненний лелека
Яке він дитя-свічку принесе
У цей світ дерев’яної темряви?
У це селище людей-мокроступів?
Дитя вогню!

Артур Сіренко

Подобається

#2591 в Сучасна проза
#2687 в Різне
#595 в Поезія

У тексті є: верлібр, ірландія, ессе

Відредаговано: 10.09.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись