Замуровані двері

             «… Щасливий більше, аніж веслярі човна
                    Розбитого: їх шторм загнав на реї
                    А там земля, все ближче і до неї
                    Крок. Під ногами врешті-решт вона…»
                                                   (Франческо Петрарка)                               

Заратустра замуровує двері – 
Замуровує браму «завтра»,
Закладає цеглинами важких слів
Отвір дверний «вчора».
Лишається тільки «сьогодні» - 
І то не двері – віконечко:
Де клаптик синього неба
Наче хустина пілігрима німого,
Яку взяв він собі на пам’ять 
Про оксамит життя весняного,
І клаптик поля траворунного
Густого, наче вечір квітів вероніки.
Заратустра годує журавлів зорями – 
Так ніби він не вісник вогню,
А пастух птахів-пророків,
Що вистукують тобі хвилини й години, 
Дні та століття, епохи та ери
Замість зозулі зрадливої – 
Візитерки чужих гнізд і годинників.
Позбавлене світанків «сьогодні» - 
В яких соборах і якому святому 
Замолити гріхи твої Каїна – 
Коваля перших ножів блискучих?
Писемність нову сиджу і вигадую
У часи Калігули-цісаря,
У часи Чингісхана огидного,
Письмо, яке прочитає Агні – 
Бог вогню, бог-посланець оновлення,
Письмо, яке підказала мені черепаха,
Що теж живе тільки сьогодні
У своєму озері давно відомих істин. 
Слова-колібрі віщують омріяне, 
Сокровенне і недоторкане – 
Слова, писані в темну книгу 
«Сьогодні».