Шон Маклех. Кам'яний трамвай.

Вітру осіннього крик

«Ти юний і ще не збагнеш тепер,
Чом в крику вітру є така туга…»
(Вільям Батлер Єйтс)

Вітер мені кричав,
Коли осінь стала сірою качкою
На холодному озері одкровення,
Вітер мені кричав
Крізь хмару огненну заграви:
«Де ти тепер? Ти – нетутешній,
Ти – вічний блукач,
Що сховав мідну сову
У своїй шкіряній торбі снів даремних
(А ти думав, що то пророцтва,
А ти думав, що там істина,
Серед тіней отих твоїх марень.
А вона тут – серед холодної осені –
Істина краплі води)».
А може то просто луна –
Німфа сумних спогадів
Серед старезного лісу сутінок
В якому я заблукав ще тоді –
Коли чуб був рудим, а не сивим.
Тоді.
Пан заснув до весни.
І замовкла панфлейта
До часів анемон.
А вітер свистав:
Грав ірландську мелодію
На флейті порожніх глеків,
Що лишили
На дерев’яних столах віровідступників
Гості глиняно-жовтого дня:
Доби невідомих радощів.
А я бачу, як олені сфагнових пустищ
Летять у дні майбутні
Крізь страшне сьогодення:
Епохи залізних яблук.
Дерево забутої осені:
Серед моря холодного вітру
Жовті листя думок
Летять в нескінченність
прийдешнього.

Артур Сіренко

Подобається

#2581 в Сучасна проза
#2674 в Різне
#597 в Поезія

У тексті є: верлібр, ірландія, ессе

Відредаговано: 10.09.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись