Шон Маклех. Кам'яний трамвай.

Горобиновий Самайн

«З води подав їм гілку горобини…»
(Скела «Викрадення стад Фроеха)

Остання нитка чужої самотності,
Ночі Одкровення та Істини
В’ється з веретена Галактики
Між двома вогнями галявини тьми:
Коли відчиняться брами,
Коли прокричить сова запахів осені
Стиглі ягоди горобини ночей
Таких же червоних (заграва)
Впадуть у долоні Часу:
Епона жене потойбічних коней
На шалене гульбище Дагди:
Цей Всесвіт казан вирування життя
В якому варяться зорі й планети,
Туманності й чорні діри –
Готується страва для богів і людей,
Для бенкету шаленого:
Самайн. Ніч на вершині осені мрій.
Ніч початку й кінця.
Я жив і любив, страждав і радів,
Блукав стежою людей та собак,
Майже знайшов просвітлення –
Ненароком. Доречно. Але… Айстри…
Вогонь як і перше гріє
і спалює зло.
Ми були і будем. Ми вічні. Ми пастухи.
Отари зірок, що час заганяти до стійбища.
Зимового.
Всі ми вічні.
Як ніч. Як Самайн – між світами.
З гілок горобини – дерева таємниць
Я запалюю ватру – освітлюю Всесвіт
Цим квітучим вогнем-келихом.

Написано в ніч Самайну в 2022 році. Хоча, звісно, правильно вимовляти не Самайн, а Савінь…

Артур Сіренко

Подобається

#2587 в Сучасна проза
#2675 в Різне
#597 в Поезія

У тексті є: верлібр, ірландія, ессе

Відредаговано: 10.09.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись