Накликання гостей

    «І сивий пастор кличе буревій.
      І блискавки які мені сплітає нині пряха?
      І в очі зазира мені життя, але задкує геть – від страху.»         
                                                                                    (Еміль Верхарн)

Падолист сивим пастором 
Накликає гостей 
                       в хату сновид-людей:
Накликає біду – 
                       чорновбрану вдову,
Заходи-живи
                       в синьому домі з трави.

Падолист пастухом,
                       а з ним дочка-пітьма
Блукають з кудлатим псом – 
                       чорним, як смерть сама,
Кличуть нових гостей 
                       у хижу приблуд-людей:
Накликають  війну – 
                       вбрану в червоне вдову:
Заходь, вдово – 
                       будь як вдома,
У пивниці вино – 
                        черлене й солодке воно:
Лий, розливай
                        міри не знай,
Люди ж бо за хмелем червоним
                                                 скучили,
У хаті своїй кубло гадюк 
                                                   сплели – 
Гадюк ненависті.

Падолист жовтоволосим теслею
Накликає гостей 
                        у житло божевільних людей – 
Хворих на голову:
Накликає стару 
                        моровицю-чуму:
Давно не заходила
                        на гостину до нас, пані щурів,
Пані майстрів-трунарів
                         та рискалів 
                                         і копачів – саме тих,
Які риють могили. 

Падолист-жебрак
                         на жарти мастак,
Відкриває двері
                         свята всіх мертвих.

Падолист-дроворуб
                         майструє ясла
Для того вола
                         на якому приїде Відчай,
Що зоре поля
                    і засіє зубами змія.

Падолист-каламар накликає гостей
                                      у село навіжених людей,
Кличе смерть саму,
                        що збирає в суму 
Тварі по парі 
                         (наче Ной у кошарі
                                                  Ковчегу).
Кличе-кричить падолист-каламар:
                         «Прийди, ледащо старе,
Жати жниво своє – 
                           пшеницю людську
Бо вже час,
                  бо вже хтось із нас 
                                                  мусить».