Глава 22. Вечірки

Іноді до офісу заходила Катя і ми з нею теревенили про те, як у них справи із Шонієм, як вони іноді сваряться, вірніше… Катя дивувалася, що Шоні, коли буває розлюченим після роботи, то й вдома це на Каті відображається… Але ж така робота, казала я, всяке в нас трапляється… Мусить іноді жінка витримувати… Тай чому тільки жінка? Катя ж коли прийде роздратованою, хіба Шоні її не вислухає, не заспокоїть, не пригорне?

— Ой… — каже Катя, — точно… Він же ж мене завжди заспокоює! 

Ну ось і добре. 

З непередбачуваним, імпульсивним Шонієм жити було — не  дай бог! В будь-яку мить йому могло стрілити в голову будь-що! І добре, коли це будь-що більш-менш співпадало з твоїм бажанням. А коли ні? Коли тобі ніякого діла нема посеред ночі до тієї комети, яку йому конче потрібно сфотографувати… Щоб вона вже пролетіла кудись якнайдалі, аби він вже перестав людей турбувати! Але Катя стійко витримувала все.

Зате у їхніх стосунках було щось таке, що дивувало сторонніх до відчайдушного висловлювання зауважень Шонію! Нас не дивувало нічого, тих, хто поруч… Бо Шоні час від часу пояснював свої вчинки  навіть на стадії їх планування. І нам тоді то все було зрозуміло і сприймалося за норму. Але з того часу пройшло багато років і тільки тепер я усвідомлюю, якою це було рідкістю…

Шоні одружився зі своєю жабою, як він її лагідно називав, коли вона була ще зовсім молодою і навчалася в культпросвітньому училищі. У неї було безліч друзів, які сиділи у них вдома всюди — й по підвіконням, і на диванах з підлогою… Коли ми їхали за вікнами, Катя влаштовувала вдома студентські вечірки. 

Одного разу ми виїхали з офісу пізніше, ніж планувалося… Щось нас затримало. І конче необхідно було заїхати до Шонія додому за документами. Не пам’ятаю, з якого приводу мені теж довелося зайти у квартиру. Зазвичай у таких випадках Шоні заходив сам, а я залишалася чекати у машині. Але того разу щось потрібно було взяти з собою від нього. І я зайшла і побачила  неймовірне видовище! 

Квартира, яку вони знімали, була просторою і майже пустою, але на диво затишною і гарною. Зазвичай там було дуже тихо і майже темно. Шоні страшно не любив яскравого світла! У його будинку, коли він там жив один, колись давно перегоріла лампа у люстрі.  І він так без неї й жив!

А стеля там  була дай боже — метрів п’ять від підлоги! І зверху — темно, як колись давно, коли люди жили при свічках… І безліч слабеньких світильників по закутках… Так йому було затишно і спокійно. А тут заходимо — світло горить, аж сліпить, музика гримить — глушить!

Вже на той час Шоні  досить сильно погладшав і це треба було бачити, як він намагався пройти до своєї шухляди у столі так, аби не потурбувати волохатих молодиків із келихами вина у руках, які по підлозі порозсідалися… А тут ще й здивована Катя виносить бутерброди! Яким Шоні страшно зрадів, усі вмить висипав — саме — висипав, не виклав! — у кульок, а усміхнена Катя повернулася на кухню робити нову партію… 

Мені було це так дивно, що я навіть говорити з ним про це не могла. Я просто уявила собі: приходжу додому в той час, коли вже би мала бути на кордоні, а у мене в хаті купа народу з келихами на підлозі… Ні… Це не моя історія, перепрошую. Я так не хочу! Але Рудік потім то все коментував по-своєму:

— А тобі що до того? Вони розуміють одне одного! Катя молода! Студентка! Жила з батьками, жодної свободи не знала, гуртожитку не знала, вийшла заміж за цього Шонія, якому то все вже не цікаво, але він розуміє, що не може її ні в чому обмежувати…  То й добре, що вона така, бо інша б якась сиділа тихо біля духовки і ревіла від самотності, бо його вічно немає вдома. А ця собі розважається. Я і його розумію, і її розумію, а тебе не розумію… 

Тю! А мені — що? Я кажу, що особисто мене це би не влаштовувало. А інші собі нехай роблять, що хочуть. Я в гуртожитку п’ять рочків пожила, мені вистачило і пісень до світанку, і вибитих дверей разом із одвірком, і посеред ночі по троє людей у взутті на твоєму ліжку… Все можна було пережити, окрім одного: коли мій одяг одягали всі мешканці кімнати. Ні! Це теж іще нічого… Найстрашніше, це коли моє взуття їхало на вихідні на чужих ногах і не до мене додому!  Хоча…

Коли від парфумів нічого не залишалося за три дні… Ні… Літрову банку згущеного молока, що з’їли без мене, не забуду і не вибачу! А спалена праска? А вкрадена куртка? Боже… Хочу спокою! Ні…

То я тоді хотіла спокою. А потім явно почала сумувати за домашнім гармидером… Ну а чим іще пояснити те, до чого я в решті прийшла у своєму житті цілком свідомо і бажано? Троє розбишак по хаті вештаються тепер і друзів своїх приводять. І мені нормально. Ну… Хоч двері не вибивають же ж… Хоча, скло розбили, старші від молодших хотіли відокремитись, а молодші вже підросли і бунтували проти вікових обмежень… Скло прибирали потім усі. Дружньо. 

Катя фактично ще була підлітком, вона хотіла вештатися по дискотеках і вешталася іноді до ранку, поки Шоні дома спав. А потім телефонувала, аби він за нею приїхав і ще повний мікроавтобус її друзів порозвозив по домівках. 

Марта — Шонієва мама — в ці справи не втручалася. Катіна мама теж нічого не казала. А ось усі інші, особливо мало знайомі, переймались цим питанням страшезно! Вони не соромилися висловлюватись при Шонії, що, мовляв, Катя у нього гуляща і сам він про це дізнається скоро, але пізно буде… 

А в них все одно все було добре. І рік по тому, і два, і три… Катя пішла вчитися далі — на магістра. Вона малювала чудові картини! Їздила на пленери і кохала Шонія! Він переймався лише одним, аби вона ніколи не змогла сказати йому, як це вміють деякі жінки говорити, що вона через нього втратила свою молодість чи прожила її якось не так, як би їй хотілося… Бо все-таки ранувато він її покликав заміж!