Глава 11. Сильвія

Ось так, на наших очах у Шонія поступово змінився ракурс погляду на одруження. Тобто, тема одруження за умови присутності Каті у його житті вже не відкладалася на далекі строки…

Він проникся цим таким неймовірним для нього повітрям Катіного дому, в якому вона зростала, і тепер, коли дивився на неї, то вже бачив не лише довгоногу струнку з величезними очима дівчину, але й уявляв собі, як він буде вечорами так само лежати головою на її колінах, як він одного разу бачив її батька — головою на колінах у Катіної мами…

І кожен рух, і кожна реакція на якесь непорозуміння, яке він міг влаштувати власноруч навмисне, аби її перевірити, — все йому подобалось чим далі, тим дужче і дужче. Катя реагувала на провокації так, як реагує чиста душа закоханої дівчини, і від того йому хотілося не те, що зірку з неба заради неї дістати, а кинути увесь всесвіт до її ніг… Ну, і самому йому той всесвіт, як вважав Шоні, також би не завадив… Що ж тут не зрозумілого…

Якось, коли вони лише почали зустрічатись і ще тема серйозності цих стосунків не виникала, а Новий рік наближався і святкування планувалося у тій самій компанії, де був Рудік зі своєю Анжелкою, я із тим, про кого тепер краще не згадувати, бо починає нудити, ще декілька хлопців й дівчат.

Взагалі-то, треба мати якусь таки совість і визнати, що, якби не той, про кого тепер краще не згадувати, то я би і тієї всієї веселої компанії не знала, як і цих спогадів — не мала би… Бо то були давні друзі — Шоні, Рудік і отой... Що викликає нудоту. Мене він привів туди і я так там і залишилася, вже потім без нього. І таке, виявляється, теж буває. Але зараз не про те… 

Шоні десь роздобув — бог його знає, де… Не можу тепер згадати, де саме… Але час від часу  він десь брав для виїздів за межі міста усією компанією коричневий мікроавтобус, який ледь не кожні два-три кілометри потрібно було ремонтувати, бо в ньому щось ламалося… І кожного разу — щось інше.

Але нас чомусь тоді це зовсім не переймало… Замість однієї години ми могли витрачати на дорогу шість чи сім… Щось там їли, в кого що було — ділилися між собою. Хлопці занурювалися у черговий ремонт, зупиняли якісь машини, просили якісь деталі… Дівчата в цей час між собою теревенили і спостерігали, хто з хлопців більше всіх забрудниться, аби покепкувати з нього.

І все було весело за будь-яких обставин. 

Так ось, Шоні кудись зателефонував (то була, здається, перша половина дев’яностих — мобілок іще не було), з кимось домовився, щоб ми зустріли Новий рік на турбазі в горах. Всі зраділи і почали готуватися… Ну як — готуватися… Чекати, коли нас туди повезуть на тому мікроавтобусі! 

А сам Шоні пішов відпрошувати Катю у її батьків. Батьки відпустили. За умови, що разом із Катею поїде її старша сестра Сільвія, яка буде слідкувати, щоб із Катею все було добре…

Отакої! 

Шоні батькам сказав радісно: «Звичайно! Чудово! Пречудово! Їдемо усі разом!» А сам думав: «Господи… Що я там з тією Сільвією робитиму? Я хочу, аби моя Катя сиділа біля мене, а не біля сестри… І танцювала зі мною… А тут сестра… Старша… Треба щось придумати… А що?»

І Шоні придумав. Він попросив свого друга Андрія поїхати разом із нами, аби відволікати Сільвію від спостерігання за Катею… Андрій трохи здивовано сприйняв цю пропозицію, але Шоні умів умовляти. Та що тут уміти? Просто пояснив, що ось… Компанія весела, усі свої, Катя — його дівчина, Сільвія — її старша сестра, вона без пари, одну новорічну ніч заради дружби можна й потерпіти… 

Андрій поїхав. Коли у березні Андрій так само, керуючись тими ж самими аргументами щодо справжньої чоловічої дружби, попросив Шонія бути свідком на його весіллі із Сильвією, Шоні сказав: «Слухай, друже, я ж просив тебе лише на одну ніч її відволікти! А ти…» 

Ніяк не міг він тоді заспокоїтись! Отак… Запросивши друга собі в поміч, він отримав родича на все життя!

— Так-так, — весело повторював якось Катін батько, граючись з двома малюками, яких одне за одним протягом двох років потому народила Сільвія, — Шоніко хотів вашу маму відволікти від вашої тітки, а тепер має собі шовгора і двох племінниць гарних, розумних і на його друга дуже схожих… Так-так… І мені старому добре! Маю собі вас... Добре, що я тоді відпустив доньок…