Глава 10. Атмосфера

Катя була звичайною дівчиною, яку незвичайний Шоні кохав своїм незвичайним коханням. І вона щоразу розквітала, коли відчувала себе потрібною йому, як повітря.

Шоні захоплювався Катіною родиною. Вірніше, стосунками її батьків між собою. Він був ними зачарований! Розповідав якось, що ніколи не уявляв раніше, що таке буває у дорослих людей, аби, проживши разом більше ніж двадцять років, подружжя не розбігалося по різних кутках хати, а постійно сиділо удвох, притулившись, як сидять закохані підлітки…

Декілька разів, коли він почав бувати у них вдома, помітив це, проходячи повз кімнату, де Катіни батьки вечорами сиділи разом біля телевізора. Він ніколи не бачив  між своїми батьками нічого подібного! Батько — з газетою біля вікна в очікуванні обіду чи вечері, а мама — по господарству чи у кріслі перед телевізором. Вони не розмовляли. А коли й розмовляли, то тільки сварилися. Життєрадісна Марта постійно вимушена була виправдовуватись.

— Твої діти знову наробили шкоду! Вони тільки це й вміють! Це — твоє виховання! Я завжди тобі казав, що не можна було їх так розбещувати! Не можна усе їм дозволяти! Ось тепер маєте — розбили кружку! Де моя газета?! Хто постійно забирає мою газету?! — батько сварився несамовито, i завжди знаходив для цього привід. Інакшим його і не пам’ятали…

Дідуся свого Шоні вже не застав, тож ставлення одне до одного між ним і бабусею — не бачив. Але добре бачив, що Ержибет сприймала міжстосункове віддалення Марти і Адіка як норму. Тому…

Одружуватися Шоні планував якомога пізніше. Бо спогади про хатню атмосферу його дитинства не додавали йому наснаги на майбутнє щодо одруження, а — навпаки… А тут це юне створіння — Катя —  яке тихо з’явилося в його житті і нічого ніколи не просило, тільки закохано споглядало… Вона йому подобалася і йому хотілося з нею зустрічатись якомога частіше. Але хто ж міг знати, що в родині звичайної сільської дівчини може панувати така атмосфера, якої у нього вдома ніколи й близько не існувало! Він не знав, що таке буває.

Якось довелося мені познайомитися з Катіним батьком. Мені теж було цікаво, як воно у них так вийшло, що вони з дружиною не сварилися… Бо я теж виросла зовсім не в тиші і мені здавалося, що то у всіх так. А ще дивувало, що теща у Шонія не вирізнялася мовчазною поведінкою і доброзичливим  норовом. Але, тим не менше, батько Катін прикладав великий палець до крайчика мізинця тієї ж руки, показуючи мізерність, дріб’язок, краплину, тряс рукою і повторював, немов якусь мантру:

— Я навіть ось на стілечки не помилився у своїй дружині! Ось, навіть, на стілечки не помилився! Ні в чому вона жодного разу мене не підвела, не розчарувала і не засмутила!