Глава 8. Міліціонер

Якось Шоні вийшов пізно вночі з драбиною — повитирати вікна свого будинку.

А тут міліціонер проходить повз, бо ж поруч з цим будинком — відділення міліції і вони ж повинні за порядком слідкувати… А тут — неподобство! Три години ночі, а якийсь підозрілий тип з драбиною робить вигляд, ніби він миє вікна. Цікаве видовище зупинило пильного чергового і він довго спостерігав за тим, як рудоволосий Шоні у клітчастій сорочці і джинсах терпляче протирає вікна, переносячи поступово драбину від одного вікна до іншого.

Там багато вікон, шiсть чи сім — точно не пам’ятаю.  Довго дивився міліціонер. Шоні це бачив, але чого йому реагувати? Нехай собі дивиться…

Після третього вікна міліціонер не витримав і підійшов:

— Громадянине, що оце ви тут робите? — питає.

— Як це — що? Хіба не видно? Вікна протираю, — відповідає з самого верху господар драбини, вікон і будинку.

— У три години ночі?! Ви кому тут будете розповідати?! Хто в такий час миє вікна?! — і вдоволено, але вдаючи невдоволення, висловив недовіру черговий.

— Та я мию, коли хочу… Мені зараз зручно.

— Будь ласка, покажіть-но ви мені документи, — прискіпливо вимовив черговий.

І тут Шоні  зніяковів… Бо ж, як зазвичай, паспорт було втрачено нещодавно… Але ж він ще спробував таки достукатись до наявності здорового глузду у службовця:

— Послухайте, шановний… Але ж хто, по-вашому, буде вночі мити чужі вікна? Як ви собі думаєте? Таке, взагалі, можливе? — Шоні намагався щось пояснити, але міліціонер сприйняв це за знущання.

— А по-вашому, значить, не можливе! То я такий дурний, так ви вважаєте, громадянине? Пред’явіть, будь ласка, свої документи! 

— Та це ж мій будинок, товаришу міліціонере! Ну ми ж з вами бачимось час від часу… Та перестаньте, заради бога, скажіть, що ви жартуєте… — благав Шоні. Йому так не хотілося злізати з драбини через чергового…

— Пред'явiть, будь ласка, або я буду вимушений вас затримати до встановлення вашої особи… — монотонно-службовим, завченим тоном напіввинувато промовив носій міліцейської форми і зробив крок в бік Шонія…

Шонію нічого не залишалося, як відкласти ганчірку і, повільно злізаючи з драбини, аби тут ніхто часом  не подумав, що він робить якісь різкі рухи, швидко обмірковувати, як тепер вийти із ситуації. І придумав! Це був період, коли у нього не було паспорта, але були водійські права. Він такий щасливий виносить їх. Там фотографія! Прізвище, ім’я! Виносить міліціонерові і стає так, аби його обличчя було добре видно в світлі нічного ліхтаря… Ніби знущається… А черговий права дивиться і каже:

— Тут немає адреси реєстрації. Це добре, що нами встановлено вашу особу. Але тепер потрібно встановити ваше відношення до цих вікон, які ви тут посеред ночі вирішили повитирати.

Шоні повернувся в дім і виніс довідку про те, що він є членом спілки радіолюбителів. Там була адреса! 

Він знову підійшов до міліціонера і, показуючи відповідно пальцем в адресу то у довідці, то — на номер на будинку, заговорив до нього, як говорять матусі з маленькими, вередливими і недорозвиненими дітками:

— Ось. Дивіться: моє ім’я. Бачите? Вам добре видно? Ось тут! У водійських правах є. Тут ваша печатка! Це ваша установа мені видала, бачите? Ви не можете сумніватися, що вона правильна! Тепер далі. Дивіться! Ось тут таке саме прізвище та ім’я, як і у водійських правах. Порівняйте, будь ласка, чи все правильно… Ось тут і ось тут. Одне! Бачите! Одне й те саме! Тут і тут…

— Бачу. Я не сліпий! — не витримав нещасний носій форми при виконанні службових обов’язків… Можливо, йому привиділося, що поки він тут з’ясовує реєстрацію встановленої особи, десь у місті відбуваються справжні злочини… І вiн подумав, що через ці вікна не зможе спіймати злочинців… Хоча… Звідкіля б їм узятись, таким думкам? 

— Це чудово, що ви бачите, товаришу міліціонер! А тепер ось іще дивіться, будь ласка! Ось тут написано вулиця Гагаріна, будинок чотирнадцять «А». Видно? Вам видно? Добре видно? 

— Та я не дурний, що ви мені ото тицькаєте?! — роздратовано перервав його міліціонер і пішов.