Глава 6. Теща

Але вважати, що таким чином будь-яка жінка могла би ним керувати, було б помилково… Якось їхали ми кудись по справах, а Шоні взявся ще й підвезти дружину з тещею додому. А теща у нього була молода, бо дружина — Катя — зовсім молода.

Каті було шістнадцять, коли він її пригледів собі під час зимового відпочинку у горах. І більше від себе не відпускав нікуди, а вона й рада була…

Одружилися через два роки після знайомства. Катя якось розповідала, що, коли на самому початку їхнього знайомства, він не мрійливо, а геть упевнено розповідав, куди вони їздитимуть, коли у них з’явиться машина… Вона його, звичайно, що слухала… Закохано і уважно, але не вірила… Думала: «Ага! Буде в тебе машина, так… Тоді ж, коли у мене буде гвинтокрил!» Ніхто не вірив у нього! Як не вірили і в його батька, який свого часу теж любив поговорити про те, що… якби не комуністи, то у нього б теж була власна карета з конюхом… 

Так ось… Їдуть вони із тещою… А теща ж вона — на те й теща, аби поводитись, як теща… Цілу дорогу — бе-бе-бе і бе-бе-бе:

— Ти куди повернув?! Ти не бачиш, що там зараз тебе ледь не зачепили? А тепер??? Куди ти спішиш? Світлофор! Шоні!!! Ти слідкуєш за світлофором, чи ні? Я не розумію… Як можна так їздити? А куди це ти повернув? Чого це ти сюди повернув?! Шоні!!!

Катя сиділа мовчки і роздивлялася нігті. Вона завжди сиділа мовчки і розмовляла лише тоді, коли до неї хтось звертався. І так радісно якось відповідала, що до неї приємно було звертатися. Шоні називав її жабою. Нас спочатку це бентежило! Чого це – жабою? «А яка різниця, як я її називаю? — відповідав Шоні, — якщо я її кохаю! Вона моя кохана жабка! Йди до мене, рідна!» І Катя світилася від щастя! 

Зупинити свою матусю у цій безперервній коментуючій критиці Катя не могла і не збиралася. Вона навіть її не напружувала. Шоні сам знає, що робити… А я не знала, куди подітися! Бо ми на фірмі якось не звикли таке бачити: ні те, аби хтось подібним чином себе поводив із нашим шефом, ні те, аби він так довго витримував подібне! 

Але він, здавалося, був напрочуд спокійним і врівноваженим і жодним чином не реагував на доволі нав’язливу поведінку по відношенню до себе. Слід віддати належне його залізній витримці. Жоден м’яз не поворухнувся на його обличчі, навіть погляд нічим не проявив його намірів.

Шоні зупинив мікрик на узбіччі, повільно та із повною відсутністю проявів будь-яких емоцій вийшов із салону та, обійшовши автівку спереду, відчинив двері перед все ще вередуючою тещею і ставно подав лікоть із своєю звичайною поважністю до дам. Теща замовкла на півслові… А потім спитала:

— Чого це? Куди?

— Ну, ви ж кажете, що знаєте, як керувати мікриком… Будь ласка, прошу вас, сідайте за кермо…

— Але… Я не вмію… Шоні… — сумно, здивовано і  винувато, з якимись нотками розпачу в голосі понуривши голову пробурмотіла спантеличена молода теща і вмостилася у сидіння, вовтузячись, ніби даючи зрозуміти не лише словами, але й усім своїм виглядом, що нікуди вона не збирається йти і, взагалі, з салону не вийде.

— Ага… — промовив Шоні, — в такому випадку, прошу вас на майбутнє: не заважайте мені, будь ласка, коли ми кудись їдемо, добре? Ми домовились із вами? 

— Так! — витріщивши очі і піднявши голову швидко відповіла теща.

Ми напружено мовчали усі, навіть теща більше не вимовила жодного слова і вислизнула тихо з машини, коли її привезли до її будинку. Сам шеф більше до цієї теми не повертався ніколи, бо… Більше не знадобилося! 

Скільки разів у своєму житті я мріяла ось так когось…  перевиховати… Аби він мені не набридав. І я не пам’ятаю жодного випадку, коли би що-небудь якось хоч трішечки схоже мені вдалося. Я легше куди-небудь, сховаюся… Чи скажу, що не хочу спілкуватися, чи ось… як тепер стало можливо — заблокувати небажаний номер телефону чи чийсь акаунт — і все! Свобода!

А ось так, без образ і сварок, без погроз і вмовлянь, спокійно, врівноважено, упевнено і шляхетно… Так! Це — гідне поваги! І уся його легкість у спілкуванні в ту мить явилася мені вже не такою й простою, як раніше… Якщо він здавався мені людиною легкою, то це, виявляється, зовсім не тому, що він і справді такий легкий, простий і безконфліктний… Чи, як то кажуть — безхребетний… То, виявляється, тому, що я його досі ще не дратувала по-справжньому, як ось тепер — теща…