Глава 3. Друзі

Шоні почав багатіти на очах і спочатку ніби соромився цього. Запрошував нас за власний кошт на вихідні кудись на природу і пригощав, і сам возив, і радів, що ми усі разом… Що ми лише не влаштовували тоді!

Ми навіть їздили кудись на якусь гору вночі фотографувати комету Галлея, яка тоді висіла довго зі своїм хвостом, і Шоні кричав з даху свого мікрика: «Перестаньте ж ви трястися там всередині! Я ж через це не можу зафіксувати фотоапарат!» А ми не тряслися… Ми, взагалі, ледь  дихали… То він сам тряс мікрик і на нас кричав і, поки кричав, іще дужче тряс… Поверталися злі такі… Кому вона була потрібна, ота комета? Таке відчуття, ніби лише комети нам не вистачало для повного щастя…

А потім йому це набридло — розважати нас усіх,  бо на роботі вічно з нами мав якусь халепу! То хлопці випадково в дорожезному будинку іменитого замовника примудрилися розбити люстру за п’ятсот доларів, то вікно вітринне величезне приліпили на ще не достатньо просушений отвір, і воно «попливло» і розбилося…

І він годинами міркував і мучився, як з цього вийти? Бо, якщо він зніме з них усю вартість пошкодженого майна, то вони залишаться голодними… Але, якщо по-дружньому візьме все на себе, то вони таким чином ніколи не зупиняться! І він якось більш-менш по-людськи розділяв із працівниками всю відповідальність за вдіяне… 

Але… Коли він якось помилився у розмірах, замовивши величезну партію вікон на готель на двадцять сантиметрів ширше, ніж то було потрібно… Хлопці подарували йому нову рулетку і… До ранку усі отвори для цих вікон по десять сантиметрів з обох боків було видовбано в стінах! Вони його виручили теж по-дружньому… і фактично спасли ситуацію!

Бо справа не тільки у витратах на заміну… Але ж куди потім подіти ті старі, якщо придбати нові? А так… Замовник був у захваті! В старовинній будівлі аби продовбати стіни під широкі вікна… йому б коштувало надто дорого! А у кімнатах тепер стало значно світліше, вікна — більші, а значить — дорожчі, а доплачувати не потрібно… Цей замовник потім усе замовляв лише у нас — і двері, і фарбу, і плитку, і світильники… Хоча, світильниками ми до цього часу не займалися, але тепер через нього розпочали!

Шоні був мозком і пробивною силою в справах, а робітники  — його руками і пробивною силою у стінах. Він працював нарівні із усіма навіть в день свого весілля… Бо інакше вони не встигали… Звичайно, що вони його відправляли додому в цей важливий день, але тоді б його весілля відбувалося без них, без друзів! Замовлення потрібно було завершити… А навіщо те весілля, коли без них? Так разом і здали об’єкт, разом і гуляли…