ШОКОЛАДНА ЛИХОМАНКА

                                     Чи подобається вам шоколад так, як мені? Ні, навряд чи!

Я його обожнюю. Однак у шоколаду так багато видів!

Як же нам їх розрізняти?

У тропічному лісі завжди тепло й волого. Дерева своїми гілками торкаються неба. Там навіть можна побачити плоди какао-дерев, схожі на гігантські коричневі лимони. Кожен із них має жорстку шкарлупу, в середині якої ховаються маленькі какао-боби.

Навколо лунає спів пташок. Мавпи гойдаються на гілках. Птахи розфарбовують небо яскравими кольорами. Різноманітні папуги гомонять одне з одним. Навіть жаби здаються різноликими завдяки розмаїттю кольорів. 

Під ногами простягається килим зі стобарвних квітів, які наповнюють повітря неймовірним ароматом. 

Усе це робить ліс надзвичайно казковим місцем. Отамечки й сталася ця незвичайна історія.

Дозвольте вам представити: це шимпанзе на ім’я Берта. Якщо подивитися на неї, то вона здається звичайнісінькою мавпою. Її домівка — високо на дереві між гілок. Берта така ж спокійна й розважлива, як і всі інші шимпанзе.

— У мене завтра день народження! До мене прийдуть мої друзі привітати мене. Мені так хочеться їх чимось здивувати та приготувати щось особливе. А це буде нелегко! Тож відправлюся я в ліс на пошуки продуктів, а дорогою поміркую, чим саме їх пригостити! — хвилюючись, вигукнула Берта.

Тож Берта вирушила на пошуки в ліс. Вона шукала продукти, із яких зможе готувати. Після довгих розшуків шимпанзе дісталася місця, де росли найсмачніші какао-боби. На мить вона замислилася, і в її голові з’явилася дивна ідея: 

— А чи не приготувати до столу щось солодке?

Із цією думкою вона зірвала боби.

— Але мені тепер потрібен цукор! 

І шимпанзе пішла шукати пальму, щоб зробити пальмовий цукор.

— Ще треба дістати трохи молока! Для цього згодиться й кокосовий горіх.

Зібравши все необхідне, шимпанзе прийшла додому та почала готувати. Спочатку в неї нічого не виходило, але після декількох спроб вона скуштувала свою страву та зраділа:

— О, кожна краплинка цього чудового творіння тане в роті. Я щаслива! Це саме те, що я й хотіла. Спробую повторити, але замість цукру додам трошки меду диких бджіл! — викрикнула Берта. 

Цього разу вийшло ще смачніше!

Шимпанзе намагалася вигадати назву цій чудовій насолоді, але це їй ніяк не вдавалося.

Наступного дня прийшли гості. Серед них були шимпанзе, гібони, лемури, а також її пернаті друзі — папуги та колібрі.

— Вітаємо! З днем народження! Хай щастить! — вони привітали її та подарували подарунки.

А коли настала черга Берти їх дивувати, вона мимоволі вигукнула:

— Пригощайтеся, будь ласочка, шоколадом! О, я вигадала назву!

Гості були в захваті й раділи:

— Ніколи не їли нічого смачнішого! Вітаємо, Берто, із чудовою знахідкою! 

— Будь ласочка, розкажи, як ти це зробила! — попросили її гібони.

— Я вирішила тримати це в таємниці, — відповіла Берта. — Але я із задоволенням усіх вас пригощу.

Чутки про смачні ласощі пішли лісом. Із часом шоколад став улюбленим смаколиком тварин. Однак ніхто не зміг його відтворити.

Під величезною пальмою на галявині прилаштувалася велика крамниця ворона Джозефа. У ній можна було купити все, що потрібно тваринам.

Джозеф запропонував Берті співпрацю:

— Берто, шоколад — це найсмачніше, що мені доводилося куштувати. Я пропоную тобі продавати його в мене. Він усім дуже сподобається.

— Гаразд, я буду загортати невеликі шматочки шоколаду у велике листя дерев, а коли буде збиратися достатньо, то приноситиму для продажу в крамниці, — погодилася Берта.

Потихеньку кожний мешканець лісу скуштував диво Берти. Особливо цим солодощам раділи лісові ласуни.

Із часом з’явилась і пісенька. Її придумав малайський ведмідь, який полюбив це смачне диво більше за всіх. Усе частіше й частіше вона лунала лісом:

Кожний в лісі дуже радий,

Що ласує шоколадом:

І ведмеді, і пташки,

І жуки, та й павуки.

— Дядько Джозеф, з охороною

Де у тебе є схорони? 

— Тут!

— З шоко-шоко-шоколадом?

Ой же, як малеча рада!

І дівчата, і хлоп’ята

Одяглися в шоколади,

І обличчя в них, і п’яти

В шоко-шоко-шоколаді.