3

[Селена]

— Селено, все добре? — голос Діна ехом розпливаються порожнім коридом, а я не в силі нічого вимовити чи зробити. Я завмираю, а він все частіше повторює моє ім'я. Я намагаюсь опанувати себе, але моє тіло сковане хвилюваннями. Що буде, якщо зараз він впізнає мене? 

Я не можу відвести погляд від його очей. Не можу чи не хочу?.. 

— Селено? — і знову він звертається до мене, а я досі не в силах щось зробити. 

— Сел?! — з трансу мене виводить крик сестри, яка відштовшує Діна і лише так я відриваюсь від зорового контакту з ним.

— Що ти вже накоїв? — запитує в нього Міхаель, штовхаюч його в плече.

— Не помітив, що Селена тут стояла. — закусуючи губу, хлопець знову дивиться на мене. — Ти не сильно забилась? 

— Все добре? — запитує Ліка, підіймаючи мою сумку. 

— Я цей... Я!.. Я напевне до дому піду. — я хапаю сестру за руку і силою тягну до виходу.

— Стій! — кричить Дін, а моє серце, здається, от-от зупиниться. Невже згадав мене?

Я пришвидшую крок, але хлопець не зупиняється, а навпаки наздоганяє і його рука опиняється в мене на плечі. Я різко відскакую вперед і розвертаюсь. Переді мною стоїть він, а на підлозі опиняється його джинсова куртка. 

— Що ти робиш? — запитує в нього Ліка, знову беручи мене за руку.

— Лікоть розбитий, на блузці видно сліди крові, — Дін спокійно підіймає куртку і протягує мені, — накинь, щоб не було видно слідів.

— Не треба. — я опускаю погляд, схоже він просто хотів допомогти. Я ніяковію, видчуваючи, як палають мої щоки. — Дякую. — видавлюю я.

— Ми домовимося, щоб вас сьогодні не відмічали! — нарешті з'являється Міхаель і штуркає Діна в плече. — Правда ж?

Але той зрадницьке для Міхаеля мовчить, відводячи погляд в сторону. 

— Дякуємо. — відповідає Ліка. — А ми краще підемо. 

Не чекаючи, тепер вже сестра тягне мене до виходу, досі не відпускаючи мою руку. 

— Сел, все добре? — питання повторюється кілька разів по дорозі до нашої квартири, але я лише хитаю головою чи видавлюю з себе «Так» і Анжеліка зітхає, бо розуміє, що я брешу. А коли це запитання повторюється в квартирі, сльози зрадницьке починають текти з очей, а я не в силі стримати себе. Я зачиняюсь в кімнаті, даючи своїм емоціям повнюстю панувати над собою... Вони занадто довго були в середині мене.

***
[Анжеліка]

Вечір, саме час , щоб самотня Анжеліка сходила в магазин. Звичайно, ніби то нічого, але не тоді коли ти і є та сама Анжеліка! 

Якби це був звичайний день, Селена б опинилась поряд зі мною, але після кількох годин плачу, які вона провела на самоті, вона ніяк не могла впоратися зі своїми думками. Дзвінок Альфреда став для неї рятуючим і вона одразу ж погодилась на зустріч, а мені ж довелося відправитися по продукти. Хоча Селена й збирається вийти лише за двадцять хвилин після мене і могла б піти зі мною, вона відмовилась від цієї задумки. 

Я повільно зайходжу в магазин, нудно дивлячись на компанію значно молодших від мене дівчат, що штурхалися коло входу, голосно сміявшись. 

— Поставали тут! — буркнула я, нарешті дібравшись до проходу. Головне, щоб не почули, а то одна групу школярів не потяну. 

— О! Знайоме лице! — я підмімаю погляд, Міхаель усміхається мені і підходить ближче. — Яка доля занесла тебе сюди так пізно? 

— Ногами дійшла, — тихо відповідаю я. 

Він схоже не почув, от і добре. 

— Привіт ще раз. — вже голосніше кажу я. — Як би ж доля... Це Селена змусила. 

— І як вона там? — цікавиться хлопець. — Сподіваюсь Дін її не сильно злякав. 

— Мг, все добре. — відповідаю я. Такс... Потрібно перевести тему. — А ти чого тут? Ти ж наче в іншій стороні живеш. 

Міхаель усміхаєтся, потріпавши рукою своє пухнасте волосся, інколи він нагадує маленького пухнастого цуцика.

— Вирішив з хлопцями розвіятися. — він відводить погляд в сторону і я помічаю Діна, який присів навпочіпки біля стелажу, вдивляючись в пачки з арахісом. Вкрай цікаве заняття у нього... Мабуть, в моєї сестри вже загострилося чуття і вона відчула його присутність аж з нашої квартири. — Ти не звертай уваги, він просто шукає декого. 

— Серед арахісу?.. — я включаю режим дурня. Селена лишень сьогодні на відсотків 75 хотіла перестати ховатися, бо думає, що він її забув, а тут все заново!

— Та так... Дівчину одну. — відповідає Міхаель, доки Дін продовжує дивитися на арахіс, наче завантажуючись, як мій старенький ноутбук.

— Не краще в соц мережах було б? Або розпитати у вваших знайомих? — цікаво виходить, Селена прямо перед ним, чому ж він її не пригадає?

— Обличчя роздивитися не встиг. — зітхає Міхаель, глянувши на друга. — А познайомитис не встиг, бо вона втекла, а його в цей час ще навіть не розрахували на касі.

— Яка цікава історія. — роблячи захоплення, кажу я. — Напевно вона йому сподобалося, якщо він її шукає?

— А це вже секрет. — знову засміявся він. — Але раніше дівчата від нього не втікали.

— Він ж популярний. — кажу я. 

— І дівчатам подобається, — Міхаель якось сумно зітхає, дивлячись мені в очі. Тепер я відчуваю себе як Селена, я завмираю, думаючи які слова підібрати. 

— Та в тебе теж фанаток не мало! — говорю я, згадуючи всі підколи Селени, що ми вже як пара. 

— Ну, мені б хотілося лише одну... — протягує він, мило сміючи мені. — Сподіваюся, вона з магазину не втече?

Мої щоки починають палати. Ух! Тільки б це не були мої фантазії? Він ж про мене говорить, правда? 

— Думаю, ні, — тихо протягую я. 

— Тоді може... — я уважно дивлюся на нього, але Дін, різко стає перед ним і нахиляється до мене.

Я здивовано відходжу крок назад, дивлячись на Міхаель.

— Що таке?! — хлопець злісно тяне друга за плече, але той відкидує його руку.

— Це твій шопер? — запитує Дін. Він тянеться до рожевого шопера на моєму плечі, оглядаючи його.

— Та ж не вкрадений! — відповідаю я, полегшено зітхнувши, тепер то я розумію чому Селена боялась, що він її впізнає. Моментами справді як дивак себе веде!