Глава 26

Чи була я готова до цього останнього бою? Однозначно —ні! Мабуть, скільки не вчися, як не практикуйся, всерівно не допоможе. Ми ж лише люди, прості, смертні, з усіма недоліками й перевагами нашої земної душі.

Усі мої друзі були, м'яко кажучи, не в захваті від цієї затії. Белоран протестував, мотивуючи тим, що ми не підготовлені як слід. Древній шумерських бог війни, саме ним виявився він,вважав за краще пожертвувати двома людьми.

Тут Ліса заперечила коханому, аргументуючи тим, що це прояв слабкості.

—Мене вчили не покидати своїх на полі бою! —ревіла войовнича валькірія і в її очах спалахнули гнівні вогники.

Вадим запевнив, що піде за мною хоч на край світу. Це підбадьорувало, але й насторожувало водночас. Деверій не довіряв йому і це передалось мені. Може крилатий сам дав зловити себе? Може він зрадник? Важко йти на зустріч ворогу, не знаючи хто стоїть за спиною.

Отже, вирішили, що ми з драконом підемо вдвох, інші заховаються, і чекатимуть нашого сигналу в разі потреби. План так собі, але вже як є. Єдине, що турбувало чоловіка, так це місце, малувато простору для його повної бойової трансформації.

—Чого вони хочуть? —запитала, коли ми ще тільки підходили до будівлі. Авто залишили не подалік, а Белоран так взагалі покинув своє метрів п'ятсот звідсіля, для конспірації.

Йшли тримаючись за руки, із сторони можна подумати, що закохана парочка на прогулянці. Було досить темно, і дуже холодно,але його пальці були напрочуд гарячими.

—Їм потрібна ти, а точніше твоя кров. —Металеві нотки дзвеніли в голосі, і відчула як при цих словах, міцніше стис руку. —Багато крові щоб порізати шлях в Гранях. А там він —Інор, чекає коли звільниться з своєї тюрми.

Згадка про чоловіка богині спливла десь на околиці свідомості, мені він абсолютно міфічний та чужий, але для Девірія цілком реальний. Це із ним доводилось ділити кохану жінку, не уявляю, що творилось в цей момент у душі дракона.

До цього моменту не замислювалася над його почуттями. Стільки часу прожити, і не посто жити, але й чекати, що десь, у невідомому краю світу заново народиться та, з якою ти вже прожив одне життя. Це ж наскільки сильно любить її.

Анарей— не мене. Скільки не дури себе, але ти не вона. І все, що відбувалося останні кілька тижнів, призначалося богині та заради її тріумфального повернення.

Та мої почуття були справжніми, живими, нехай я ніколи не дізнаюсь чи взаємними.

Зловісна, могильна тиша стояла навкруги. З темрями виринали обриси жертовників і шести фігур. Широкоплечі, одягнуті в чорне, це були далеко не люди. Їхні очі світились холодним червоним кольором. В руках поблискувала зброя, дуже схожа на шаблі, тільки лезо ширше. Поруч, на колінах, мої рідні. Серце боляче стислося тільки - но помітила їх.

Від моторошного виду найманців, я аж понітилася уся. Добре, що чоловік погодився піти зі мною, бо не знаю чи була б досі такою сміливою.

—Копія,–прошипів один  і подався у перед,–ти чому не сама?

Не встигла відкрити рота як втрутився дракон і заявив, що в їхньому повідомленні не йшлося про те, що маю прийти одна. Той лише хижо всміхнувся.

—Тому привела їх? —і вказав рукою кудись за наші спини. Я судорожно сіпнула головою і побачила як ще троє їхніх "колег" ведуть Белорана, Лісу та Вадима, скрутивши руки. Їхні погляди були такими наляканими. Помітила, що й Деверій, на мить, нервово хруснув пальцями, але дуже швидко опанував свої емоції.

–Вони тут ні до чого, —вигукнула я і ступила крок, опиняючись по-переду свого захисника, —негайно відпустіть!

—О, а ти з характером! —здивовано вигукнув мій опонент і підійшов ближче. Тепер без труднощів розглянула його і повний рот гострих зубів, мов у акули. Демон!–Це рідкість для вас.

Скількох бачив за своє існування? Скількох позбавив життя?

—Ми не торгуватися сюди прийшли, —вів розмову далі, —Усі залишаться живі якщо ти підеш з нами.

Одне життя в обмін на п'ятьох? Цікавий розклад, але не віриться, що вони ось так, просто відпустять рідних та друзів.

—Де твої гарантії, що вона залишається жива й не ушкоджена? —Деверій повівнявся зі мною, відстань до найманця небезпечно скорочувалася,але чоловік намагався перекрити собою мене, немов загородити від світу.

—А я такого не говорив. –Знову усміхнувся своєю пащею демон, —Чи тобі не відомо для чого вона братству? В ній захована сила, могутня та  древня, старша за цей світ. Вона здатна зруйнувати його і всіх жителів.

—Не бреши! –люто вигукнув мій захисник, —Ви просто хочете призвати Інора! Що він вам пообіцяв?

Самоконтроль поволі залишав мого дракона,на лобі виступили краплини поту завбільшки з горошину. Його можна зрозуміти,стільки століть очікування, а зараз...

—Я піду з вами, –власний голос звучав якось відчужено, наче не належав мені, а  сама спостерігаю все із сторони. Ще один крок вперед, ще ближче до ворога, до своєї смерті. —тільки відпустіть їх.

—Ні! –схопивши за руку, Деверій кілька секунд сверлив мене поглядом.

—Все добре. —якомога спокійніше відповіла я. А як діяти, коли наш план провалився? Дозволити демонами вбити друзів, а потім загинути самій, попередньо настраждавшись їхніми смертями?

Спробувала викликати свою силу, але пурпурові вогники, чомусь відмовлялись спалахувати,тьмяніючи на кінчиках пальців.

—І не намагайся, —промовив найманець, уважно спостерігаючи за моїми діями і вказав на серцевидний камінь, —він поглине усю твою божественну енергію.

О, такого я не чекала і злякано вдивлялась на неживий предмет, холодний та черствий до людських переживань.

–Цього не буде! —чоловік кинувся на найближчого супротивника і завдав йому удару в сонячне сплетіння. Нефелім теж вдарив ще одного, Белоран та Ліса запручалися і зав'язалася бійка. Повсюди був стогін та бризки крові, але як не намагались мої товариші, сили були не рівні.

Мою маму схопив демон, і лютий погляд його рубінових очей, повністю передавав серйозність намірів. Біля її шиї зблиснуло лезо, кров похолола у венах, і я застигла на місці.