Глава 20

Сон не йшов, крутилась з боку на бік в пошуках зручного місця, але так і не знайшла. Тож щоб вбити час до ранку пішла на кухню попити чаю.
   Бабця з матір'ю спали, тож намагалась робити все якомога тихіше і була дуже здивовано коли побачила як остання з' явилась поруч.
- Я розбудила? - поцікавилась та обережно зняла чайник з газової плити.
-Ні,  мені не спалось, - відповіла і лише тепер помітила темні кола під її очима. Здається каже правду. Закутана в стару теплу хустку, без макіяжу вона дійсно була схожа на себе колишню. Щось недобре кольнуло десь під серцем.
- Чай будеш? - вказала на чашки і всипала туди заварки. 
-Так і цукру дві ложечки, - поспішно добавила. Але за стіл чомусь не поспішала, так і стояла обпершись на дверний відкіс. 
- Присідай, - запропонувала адже не вічність їй там стовбичити. 
-Дай налюбуватись тобою, - вирвалось у неї  і простягла обидві руки для обіймів. 
  Я ж стояла мов зоворожена, не знала як реагувати на цей порив почуттів. 
- Мамо, ти чого? 
  Ми мовчки присіли за стіл, не розриваючи рук, її пальці ніжно гладили мою шкіру, було не звично, але здається броня на моїй душі поволі  танула. Прийшов час для не легкої розмови, яку я уникала вже з десяток літ. 
  Зпершу, крізь сльози, розповіла з яким важким серцем залишала мене, ще дуже малу
, на власну матір. Як важко їй жилося кілька перших років на чужині. Згодом, трохи заспокоївшись, згадала знайомство з теперішнім чоловіком. Він виявився дійсно чесною людиною, допоміг знайти хорошу роботу. З часом їхня дружба плавно перетекла в любов, вони одружилися і народили мою зведену сестру.
-Хочу щоб ти поїхала зі мною, - її обличчя враз посвітліло, глибокі зморшки трішки розгладилися, - і нарешті познайомилися з ними усіма.
   Звісно, відкинувши всі дитячі образи, мені хотілося побачити їх, познайомитися з тамтешнью культурою, а Рим-відвідати це місто було давньою мрією.Серце аж співало від радості в приємно у передчутті.
  - Я  обов'язково приїду, але не зараз. - чесно призналась. 
  Не могла взяти і просто покинути друзів перед лицем навислої загрози. Якщо в мені є хоч краплина від Анарей то час вчитись стояти за своїх. 
- Розумію, - дивна усмішка на мить зявилась на її обличчі, - бабця розповідала про якогось хлопця, вся справа у ньому? 
-Ну, не зовсім. 
-А можна на познайомитись із ним перед відїздом?
  Такого повороту подій  не чекала бо й сама ще не впевнена, що саме між нами: справжні почуття чи навіяна видіннями пристрасть. А може просто фізіологічна потреба ще й підвертається такий симпатюля...Думки знову веде не туди. 
- Не впевнена, що це хороша ідея, - пробурмотіла собі під носа, - і краще тобі швидше повертатись в Італію. 
  - Тебе не переконати, так? 
  Я лиш відсьорбнула чаю і одним кивком голови дала зрозуміти, що цю тему розвивати більше не бажаю. 
-А можна питання? - раптом згадала те, що гризло мене давно, а тут така можливість, більше  такої може й не бути,-Хто мій батько? 
  - Знала, що спитаєш, - трохи нервозно постукуючи пальцями об стіл, відповіла- та здається все таки не готова. 
 Глибокий вдих щоб зібратись з думками і вона зізналася, що його звали Теодором. Він іноземець, що разом навчався із нею в університеті рівно один рік. Палке студентське кохання закінчилось вагітністю і новоспечений татусь дуже злякався відповідальності.Залишив мою маму саму розрулювати ситуацію. 
 Довго поплакавши, чесно призналась своїй матері та вже була готова до крайніх дій,зрадництво коханої людини геть вибило із сил. Та бабуся під страхом смерті заборонила вчинити це смертний хріх, мотивуючи тим, що й у війну жінки народжувалися і виховували дітей. 
 Тож, вона таки довчилась, і як тільки отримала диплом, чим швидше вирушила за кордон. 
  Зясувавши, що вона поняття не має та взагалі більше ніколи в житті не бачила мого біологічного творця,миттю  відкинула усі спроби його розшукати. 
  Знову дивно заболіло в області серця, це здалось дивним адже ніколи не мала проблем із ним. 
  Ненька відразу помітила і зауважила, що моє обличчя зблідло, але щоб не тривожити її лиш відмахнулась "Пусте! ". 
  Та наступний приступ болю ледь не звалив з ніг, в очах потемніло та в голові чітко почула голос Деверія, що благав про допомогу. І це не мара, а реальність! 
  Через секунду все стихло і мої органи чуття були в нормі. Підірвавшись на рівні ноги, дивом встигла перехопити телефон у її руках бо вже викликала швидку. 
- Все добре, - запевняла я, хоч десять секунд назад лежала на підлозі,-а зараз маю йти. 
- Куди? Посеред ночі? 
  Байдуже, що вона там кричала, в моїй голові крутилась одна думка про те, що потрібно поспішати до нього. Руки трусились, мов божевільна бігала по кімнаті в пошуках куртки та водночас набирала номер нефеліма, але він мабуть ще досі сердився бо в трубці чулось лише "Ваш абонент знаходиться..". Чорт! Лаялась подумки, поруч стривожена стала мама і зовсім не розуміючи моїх дій. 
-Алло, - сонно промовив Белоран,-Аня  у тебе щось трапилось? 
  Швидко пояснила йому ситуацію, ну якщо так можна назвати той набір слів:"дракон... не знаю де живе... відчуття... небезпека...". Він різко обірвав мене і заявив, що вони з Ліссою вже виїжджають і через кілька хвилин будуть біля мого будинку. 
  Так в піжамі з кружевом, старих,затертих до дірок домашніх тапках і курточці й вибігла на вулицю. Швидко застрибнула в автомобіль  та побачила, що мої друзі явно міцно спали коли їм подзвонила. 
  Але чоловік виглядав досить зосереджений і знав де саме мешкає Деверій. Дивно бо не пригадую щоб той розповідав нам, взагалі вів себе відокремлено і особливо не ділився,тому й поцікавилась. 
- Пам'ятаєш, я розповідав про твої кинджали, освячені найсвятішим вогнем? -  глянув у дзеркало заднього виду і наші погляди перетнулися, згідно кинула у відповідь, - він дав мені їх колись, ми дружимо вже дуже давно. 
-Чому ти не розповідав? - це здалося більш ніж дивно. 
-Це було його прохання. 
-Шпигував? - невже все так? 
-Давай назвемо це розвідкою,-помітила як міцно стиснув кермо, отже нервував. 
-А ти? - звернулась вже до дівчини, - Ти знала? 
-Все не так як здається, - вона повернулась до мене обличчям, - ми хотіли пересвідчитись чи дійсно ти це ти.
- Анарей? -уточнювала я, а саму розривар розпач. Стільки часу жила в брехні. 
-Тоді ми вважали, що можеш бути однією з її копій, частиною її зорепаду. 
  Яка дурня, суцільне божевілля. Вікинувшись на спинку сидіння, міцно заплючила очі, намагаючись все це переварити. 
   Дракон не хотів ризикувати бо його переміщення відслідковуються братством.Хоч його самого намагаються не чіпати, надто сумні наслідки від цих зустрічей, але під загрозою будуть ті із ким зустрічатиметься. І про  його появу у нашому місті, там вже точно знають. А це означає, що згодом будуть тут. 
  Все набагато гірше ніж здавалося. Пекучий біль знову нагадав по себе і на цей раз я не втрималась і застогнала. 
- У них зв'язок! - вигукнула злякана Лісса і її бойфренд додав швидкості, - Тримайся, вже близько! 
  Що вона мала на увазі під "зв'язком"? Невже ми тепер відчуваємо одне одного, чи може тільки емоції?Ще тільки цього, до повного щастя, мені не хватало. 
  Автомобіль різко зупинився і коли Белоран промовив "Приїхали!", блискавично швидко вискочила і побігла по мощеній плиткою доріжці, добре освітленій вуличними ліхтарями кулястої форми, в напрямку дверей. 
  Почала несамовито грюкати об них, якось невідома неймовірно потужня сила немов засмоктувала всередину, але ніхто не поспішав відчиняти. 
- Тут стоїть магічний бар'єр, - невтішно повідомила Лісса, скануючи повітря двома руками, - мені його не пробити, нікому з нас. 
  Як це? А навіщо мені тоді сила богині якщо не можу нікого врятувати? Може його зараз розриває хтось із демонів чи той чувак із склепу навідався. 
  Піднявши руки  так як це робила подруга, намагалась зосередитись на власних відчуттях. Але скільки не розмахувала пальцями і морщила лоба нічого не відбувалося, а почуття тривоги все більше наростало. Його заклики, слова, що важко давались, чула не наче наяву. Не зможу пробачити собі, якщо з ним щось трапиться!