Глава 17

  Ствердження білої кульки вибило землю з-під  ніг. 
  Ну звісно землі тут не було, моє тіло, чи швидше дух, просто ширяв, але відчуття було саме таке. 
  "А чи варто так поспішати?" - здається чорному це все явно не подобалось. - "Ми не можемо бути впевненими, що вона саме та". 
  "Наше зволікання з кожною хвиною наближає кінець усьому, що ми створили. Ти цього хочеш?" - здається і в надприродних істот є запас терміння, і в білої воно явно закінчується. 
  "Якщо помилимося, наслідки будуть руйнівними"-не здавався чорний. 
  " Ми вже пожинаємо плоди власної необачності, Інор став надто могутнім і вже скоро зможе повернутися до життя із своєї тюрми", - промивив червоний підсумовуючи все сказане попередниками. - "Вернімо їй себе". 
   І  не наче  потрапила у фільм  з-Д, все що відбувалося бачила власними очима, от тільки чи дійсно це була я. 
  Голос червоного коментував зображення подій, що вспливали одна за одною. 
  Навкруги фіолетово- блакинте небо із оранжевими переливами,на якому світить два сонця. Це Евінор-мій рідний світ, де народилася я - Анарей, богиня смерті та милосердя. 
  Легкий вітерець розвіває моє волосся. Стою посеред долини в оточенні ще одинадцятьох богів. Усі в довгих білих балохонах, розшиті золотистими візерунками. Ми шепотіли в один голос свої заклинання. 
  "Ти була наймолодшою і найслабкішою, - продовжував голос-але твої брати і сестри не дооцінювали твої вміння. 
  Найсильшими були троє найстарших - Церін - бог вогню та володар неба, Релер панув на землі та воді, а Інору належав підземний світ. 
  Багато тисячоліть вони правили своїм світом, сповненим сотнями видів різноманітних істот та молодшими богами. 
  Могутні та недосяжні, у своєму небесному палаці, боги рідко звертали увагу на благання тих нещасних, десь там далеко у низу. Вони не вважали за правильне розтрату своїх сил на дрібні, на їхню думку, прохання. 
  Але ж не ти. Будучи неймовірно доброю, намагалась допомогти кожному хто звертався. Часто, закутана в лахміття блукала серед смертних щоб краще  почути і зрозуміти. 
  Ніколи не жаліла сил на все, будь це іграшка дитині чи передсметна воля помираючого, адже іноді смерть- найбільша милість. 
  І будучи вже дружиною великого Інора, не залишила своє покликання. 
  Хлопчику, безрідній сироті, що був плодом забороненого кохання, від якого відмовилась його рідня, ти- під страхом власної смерті, дала божественного зілля, що зробило його наймогутнішим  у цілому світі-драконом.
 Розлючений чоловік, на той час ти вже вийшла заміж за Інора, який почав боятись малого, наказав стратити , але знову ти заховала від усіх на довгі тридцять років, щоб згодом зробити своїм помічником. 
   Все було добре,але кілька тисячоліть миру та злагоди добігали кінця. 
  У серці Інора зародилась думка, що він зможе  самостійно правити і тоді, заманивши двох старших братів у пастку, підло вбив. 
   З допомогою вірних слуг-магів  він зумів створити наймогутнішу зброю-камінь-Асатир,що вибирав у себе божественну силу і віддавав своєму господарю, таким чином роблячи його  ще сильнішим. 
  Тоді розгорілась війна між небожителями за першість. Загинуло безліч людей, магічних створінь та твоїх братів та сестер. 
  Розуміючи, що у відкритому бою його не перемогти,  пішла на хитрощі та підмовила тих хто вижив скоритися. 
  А вночі, після гучного святкування своєї перемоги, Інор міцно спав. Невловимою тінню прослизнула поміж вартових і викрала той камінь. 
  Тебе довго розшукували та вірні друзі не видавали твого місцезнаходження. 
 Разом з драконом , ви відправилися на самий край світу, намагаючись знищити зброю твого чоловіка. Ця подорож дуже зблизила вас  і для тебе він  вже був не просто ще одною врятовано душею та союзником у боротьбі,а й надійним захисником, відданим другом, палким коханцем. Адже ніхто так щиро ще не кохав. 
  Та усі спроби були марні, легкий дотик був смертельним для божеств та інших магічних істот, адже в туж мить наповнювались неймовірною силою, що  доводила до божевілля. 
  В момент відчаю зрозуміла, що лише твоє майже спустошене вмістилеще, зможе втримати її. 
 Тож скориставшись нагодою,сповнена сили ти  створила міжсвітовий портал через який переправили залишки народу із свого світу. 
  Коли ж Інор, з величезним військом підійшов до стін Єфона, міста, що досі надійно приховувало останніх відчайдухів які досі нездавалися,сміливо вийшла на зустріч. 
  Кілька пасів руками і вороже військо розлетілось на всі боки, під вражений погляд вже колишнього чоловіка та радісні вигуки юрби позаду. 
  Та все таки він був сильнішим, бо за цей час знищив ще кількох надприродних істот і завбав їхню життєву енергію, тому зумів перемогти, хоч сам дуже постраждав. Перед обличчям смерті, не бажаючи віддавати перевагу ти розділила власну душу, як носій тієї енергії, на частини, розкидавши поміж різних світів. 
  Згодом їх назвали копіями бо кожна мала  більш - менш схожу твою подобу і частку сили. Лиш одна з них була справжньою. 
  Розлючений таким ходом подій, Інор зтер місто в порох,а твоєму коханому Деверію довелось на власні очі бачити твою смерть та загибель ваших спільних сподівань та надій на кращий світ для усіх. 
  І піти назавжди щоб знову й знову знаходити і втрачати тебе. 
  Високомірного бога теж було покарано. Його позбавили тілесного облику і навічно заточено витрати там де немає нічого,ні часу ні простору, лиш холодна, темна порожнеча. 
Але після нього залишились вірні послідовники, яким було обіцяно багатство та славу в обмін на прислужництво. 
  Саме вони зараз становили велику загрозу бо усіма методами намагалися повернути свого владику. Їм вже вдалося знайти кілька копій і знищити , отримавши їхню силу. "
 Біла завершила свою оповідь, але мене й досі не відпускали отже є ще щось. 
" В момент, коли ти потрапила в аварію і душа звільнилася, твої сили нарешті прокинулася -додав червоний-так так, що ми це відчули і зараз, ми маємо велику надію, що ти і є та сама Анарей. Єдина хто посмів кинути виклик богу, що мало не зрівнявся в могутності із нами". 
  І я знову пірнула в пітьму, обриси скульпторів всесвіту розчинилися у ній. 
  Розплющила очі і зрозуміла, що й досі лежу на колінах у Деверія. Той сидів просто на землі, а поруч Вадим тримав за горло вампіра. 
  Спроба підвестись мало не розірвала мою голову навпіл. 
- Ой-йо.. 
  Здається вчуся лаятися. Цікаво, а богині можна? Запитати у Деверія, він же як би знайомий. 
  Ця згадка про те наскільки ми були близькі. Хоч стоп! Не ми, адже то була та Анарей. А я це я-Анна Тимко. 
  Гаразд, розберуся згодом, а зараз потрібно вибратися. 
  Помітивши, що моя скромна персона очуняла, дракон нахилився, але надто близько і мене знову накрив його спокусливий запах. Ум-м! 
- Ти жива! 
  В один голос промовила мої хлопці. 
-Чекали іншого? - намагалась розрядити ситуацію, - І відпустки його нарешті. Бідолаха й так двісті років сидить тут один. 
  Здивовано глянувши, нефелім таки відпустив нещасного, і поцікавився звідкіля знаю про це.    Сама не розумію, просто знаю і все. 
  Потираючи шию, кровосос кинувся в мою сторону та був перехоплений дужою рукою Деверія. 
- Я лише хочу подякувати, - намався довести свої чисті наміри той. - і сказати, що готовий вступити у ваші ряди. 
- Які ще ряди? - Вадим явно нервував,-Про, що він меле? Анно, що ти там побачила? 
  Здається зараз саме той момент після якого вороття не буде. Вагалась чи варто розповідати, адже наслідки усвідомлювала цілком. 
  Вже не буде милої, не впевнено та дещо наївно дівчини Анни, залишиться лише Анарей-богиня,смілива войовниця яка вела легіони на війну. Чи зможу я? 
-Прошу, - ледь чутно промовив дракон і підвів свої очі. 
 В них читалась надія, підтримка та... Любов. 
-Це важко пояснити все те, що там було. Та вони.. -збиралась з духом, - сказали, що я якась копія,.. ні не так та сама Анарей, богиня з іншого світу. 
- Бляха, - були і інша не нормативна лексика, що лилась з вуст пернатого,але це можна опустити. 
- Нарешті, - Деверій міцно обійняв, вдихаючи запах мого волосся, - Це дійсно ти. Після стількох років самотності я віднайшов тебе, моя Анарей.