Глава 13

- Як мала дитина!
  Тим часом я вже приготувала чай і ми дружненько  сіли за наш старенький, круглий стіл смакувати випічку. 
  Це був один з тих рідкісних моментів коли на душі стає тепло та затишно, здається все довкола  починає випромінювати затишок. 
  Але момент не може тривати вічно, вся атмосфера розвіялась допитом про те, хто вчора підвозив мене. Намагалась пояснити, що це просто знайомий, але відповідь явно не задовільнила її. 
- Ти вже доросла і пора влаштовувати особисте життя. От у однієї моєї подруги є дуже хороший племінник... 
  Це далеко не перша спроба зісватати мене за чергового " чудового хлопчика", але цього разу я не промовчала. 
- Я сама дам раду!
  Мій голос зірвався на крик. Це вперше нагримала на бабцю. 
  Мить-і вже опанувала себе, стало соромно. 
-Вибач, будь-ласка. 
  Поставивши чашку, винувато опустила голову, руки склавши на коліна. Завжди так робила в дитинстві і здається звичка залишилася. 
  Ніжна стареча  рука пройшлася по моєму волоссі, лагідно погладжуючи, намагалося заспокоїти. 
- Занадто багато бід трапилось з тобою тому ти така роздратована. Я не злюся, а хвилююсь щоб твоє серденько не дісталось якомусь гульвісі, що безжально розіб'є його. 
  Її слова здались такими глибокими, такими чуттєвими. Сльози от-от прольються,  я вже схлипувала. 
- А це зайве, не варто плакати перед роботою. Що інші подумають?-Вона пильно заглянула ввічі-Прибережи їх на потім. 
-Що ти маєш на увазі? 
  Різко підвівши голову запиьально глянула на неї, але чомусь вона ховала очі. 
  Це означало лише одне - мама не приїде!
-Сесилія раптом захворіла, а чоловік на роботі... 
  Далі слухати не було ні сил ні бажання. Скільки це може повторюватися? Чому я і мої проблеми завжди на останньому місці? 
  Дуже-дуже розлючені побігла в свою кімнату. Відчинивши дверцята шафи, жертвами моєї люті стали старі і не зовсім речі, люб'язно вислані з-за кордону моєю турботливою матусею. І хоч більшість не носила бо вважала надто відвертим, та зараз вони усі опинитися на покривалі ліжка. 
  Зібравши все в величезний клубок, винесла на вулицю в город, подалі від будинку. У повіті знайшла літр бензину, сама не пам'ятаю як давно він тут, але надіюсь термін придатності ще не вийшов. Щедро полила ним усе і безжально кинула туди  сірника. 
  - Ти спалила  свій одяг? Вчому ходитимеш? 
  - Куплю новий. 
  А ще згадала, що обіцяла подрузі і зачіску змінити. От і добре, сьогодні ж цим займуся. 
  Прийшовши на роботу одразу повідомила Ірі, що планую сьогодні шопінг і хочу щоб пішла зміною. 
- А ти не забула! - Із загадковим виразом обличчя вже щось набирала в телефоні. -  Я вже подумала, що так і доживатимеш віку в тих обносках. 
  О, то це так вона описала мій старий гардероб? 
-Ой, вибач. 
-Нічого страшного. 
  Ліниво махнула рукою бо частка правди там була, ну більша половина. 
  А далі я поринула в роботу, намагаючись якомога швидше вивчити усі доступні матеріали по камінням.
  Подруга ж невпинно розповідала про свої стосунки з Вадимом. На диво він виявився першим дійсно порядним чоловіком на її життєвому шляху. От тільки людиною був лиш на половину. Цікаво як би вона знала усю правду, так само ж співала йому оди? 
  Та зараз вона була щаслива як ніколи і саме хизувалась новенький браслетом, досить дорогим, що я й зауважила. 
- Коханий на мене грошей не жаліє! 
  В якості доказу погладила коштовні камінці на ньому. 
- Щиро рада за тебе, - чесно промовила я-ти заслуговуєш щастя. 
  Раптом Іра приобняла мене за плечі. 
-Дякую, надіюсь і ти теж невдовзі знайдеш своє. 
  Ще й підморгнула! Ну що за день такий? Усі заміж мене в дають без мого бажання! 
 Ближче до опівдня вирушила до найближчого маназинчику за улюбленими пончиками, заодно зателефонувала  нефеліму бо нехотіла щоб подруга почула нашу розмову, ще приревнує. 
  Почувся його сонний голос, здається розбудила після нічної зміни. Але почувши про  вчорашній напад Вадим дуже стривожився. 
  - Не хвилюйся, мене врятували. 
  - Що? Ні, не так - хто? 
  Довелось розповісти і при випадкове знайомство і про нічну зустріч. Здається усе моє життя стає надбанням моїх друзі, але деякі моменти все ж таки пропустила. 
- Гаразд, будь на місці зараз приїду. 
  Не бажаючи бути поміченими разом, таки відмовила його від цієї задумки.Бо не хотіла все потім пояснювати Ірі. 
-Скажу хай Белоран або Лісса тебе охороняють. 
- У мене все добре, а Макс він досить не звичайний і запропонував допомогу. 
-Тобто не звичайний? 
  Я висловила свої здогадки, що він  швидше за все не людина. Вадим погодився, але запевнив, що краще дізнатись зможе лише при особистій зустрічі. Тож мені доведеться ще раз зустрітись із ним. 
  Не те щоб горіла  бажанням, але потрібно було переконатись, що це не представник братства. Але моїм друзям варто підготуватися,тому потрібен час. 
- Лісса побуде з тобою, так нам усім буде спокійніше. 
  Що ж, довелось погодитись, та й ми наче  знайшли спільну мову. Якщо раніше відверто побоювалась її, то зараз зрозуміла, що це такий спосіб захисту від навколишнього середовища. 
 Так  вона була дещо грубою в спілкуванні, нещадною на  тренуваннях, але ж допомагає мені просто так. 
  Вони троє зараз оберігають мене і хоч справжні мотиви такої опіки ще докінця не розумію,але роблять це явно не за гроші, якими не володію. Щось інше є причиною, можливо  саме власне виживання? 
  А може я надто мало прожила, порівняно із ними. Відверто ніхто не признався, але судячи з їхніх розмов їм точно більше століття. Цікаво як вдасться так молодої виглядати? Надіюсь не п'ють кров незайманих дівиць. 
 Пригадую, Вар розповідав, що усі магічні істоти не є безсмертним, а тільки довгожителями, отже їх можна фізично знищити. І страх перед братством став зрозумілим. 
  Коли ж повернулась в кабінет, Іра досі тріщала з кимось по телефону. Дивно як тільки встигла зварити каву, добре що не забула. 
- Тут шеф заходив, хотів дізнатись як твої успіхи. 
-Немає жодних. Сама не знаю як їх "обіграти" щоб було цікаво для туристів. 
  Дійсно, не розповідати ж, що це монументи невідомого походження, невідомої культури, приблизно бронзової доби і швидше за все релігійного призначення. Кому поклонялися, для чого?Жодних логічних припущень. 
- Ти знаєш, я вчора теж ходила подивитись на ці експонати. 
  Тут мене спіткало щире здивування, адже раніше предметами її інтересів були лише модні тренди, луки і так далі, а тут - предмет історії. 
- І? 
-Таке дивне відчуття коли стоїш поруч, тривожно стає на серці. А торкнулася і взагалі... 
- Що? Було боляче? - Зтривожилась уся. 
- Ні, просто неприємно, холодне каміння, бездушне. 
  Ух! А я вже злякалася, що її як і мене "торохнуло". Але що ж виходить-різні люди і реакції різні?
  Отже щось таки не те з цими експонатами. Варто ще пошукати. 
-Ти мабуть порийся в інтернеті, - продовжила подруга-знайди якусь легенду, дофантазуй і тай усе. 
 Та ні, фантазії однієї тут мало. Потрібна допомога. 
  В цю мить зателефонувала  Лісса і повідомила, що вже тут на місці. Запропонувавши їй  пройти на територію вирішила показати кам'яні брили, можливо вона допоможе. 
- Щось трапилось? 
 Вона гордо крокувала своїми новенькими ботфордами на каблучках.Коротка джинсова спідничка та  вогняно-руде волосся привертали увагу чоловіків. От як наш охоронець Валера задивлявся, мало шию не скрутив. 
  Коротко розповіла, що саме мене турбує і Лісса погодилась оглянути експонати.Ми вже майже дійшли, як почувся голос Віктора Степановича :
-Дорогенька моя Анно, а де це ви весь день блукаєте, байдикуєте, а я неможу ніяк тебе знайти. 
  От противний! Треба ж тобі тут іти і саме зараз. 
- А я саме працю, ось запросила подругу із паралельного курсу ВУЗа, - вказала рукою на Ліссу, що раптом стала заручнецею ситуації - Знайомтесь Ліза. Вона допомагати мені. 
  Може повірив, може ні, але на деякий час він відстав зі своїми питаннями і пішов у своїх справах. 
  Дуже рада, що позбулася такої не бажаної уваги шефа, провела подругу до саду, вже постійного місця розташування дивних фігур.