Глава 12

-Отже, не втримався.
 Марк спокійнісінько сидів на великому коричневому дивані, зручно вмостившись та попивав каву.
  Здається він отримував величезне задоволення від самого процесу, блаженно прикривши очі.
  А от його спібесідник був розлючений, вени на його шиї аж вздувались від напруження.
- А ще кажуть, що дракони великі мудреці, філософи, а це передбачає терпіння, витримку.
  Цієї ж миті  у його голову полетіла невеличка статуетка, та він вчасно ухилився, гіпсовий виріб з тріскотом розлетівся на кілька шматків.
- Ти так бажаєш отримати відповідь, що ладен нехтувати усіма законами?А думав, що буде якщо помилишся? 
  Чи думав? Понад усе на світі він прагне знайти її, свою втрачену кохану. Чому вона так тоді вчинила? 
  Знову і знову, з століття в століття розшукує, але не знаходить і цей безкінечний пошук помалу, по краплині веде до божевілля. Але дракон не може здатися, не може порушити власну обіцянку, що дав їй. 
  Але й перевертень не просто стативить ці питання, у нього були свої  причини. Древні закони, написані Першими Предками незламні, кожен хто наважиться порушити їх дорого заплатить. А він як представить роду, що ревно захищає їх, не може стояти осторонь бачучи відступника. 
  Та  Деверій колись врятував йому життя, то ж за ним борг,довжиною в десятиліття. 
- Все прекрасно розумію, дай мені час, тижнів два. 
-У тебе десять днів, я й так довго зволікав. Ти ж знаєш чим це загрожує для нас обох. 
  Мовчки відставивши порожню чашку на край столика, Марк підвівся і пішов. 
  Тепер дракон залишився сам обдумуаати свій порив, вчинок не гідний його статусу який може привести до небажаних наслілків - суду Вищої Ради, наймогутнішого законодавчого та виконавчого органу усіх магічних та надприродніх істот. А покарання за спробу схилити людину до магії, що може мати смертельний результат, дуже суворе - вигнання в безлюдні місця на десятиліття, а то й сотні років. Або ж просто смерть. 
  Якщо він помиляється і дівчина не має жодної частинки будь-якої сили, то  лиш диво зможе допомогти. 
  Чоловік нервово  потер татуювання на зап'ясті у вигляді браслет із чорних та золотих вензелів, тісно переплетених між собою. 
  Знову й знову повторив свою дію, тепер здивування чітко проявилося на його обличчі, а глибока зморшка пролягла через весь лоб. 
Воно пекло і це відчуття все посилювалось, подразнюючи шкіру до почервоніння. 
  Зв'язок, символ єдності, даний кілька тисячоліть тому, зараз сигналював про небезпеку для неї. 
  Хутко схопивши ключі від машини, Деверій на ходу одягнув чорну шкіряну куртку і щодуху помчав рятувати. 
 

  Захмеліла від алкоголю, ну незвична до нього, я трохи спотикалась, але наполегливо йшла додому.Мої друзі не змогли сьогодні підвезти мене, Белоран з Ліссою кудись поспішали, Вадим побіг до Іри, тож довелось на своїх двох іти погано освітленою вулицею. 
  А що може бути гірше? Правильно - погана дорога, точніше її відсутність. 
  Тож щоб скоротити шлях, подалася навпростець через занедбані подвір'я. Тут давно ніхто не живе, тож гніву господарів можна не боятися. 
  На спині сумка із "інвентарем", маю на увазі свої кинджали, та аптечка на всякий випадок, рушник та пляшка з водою. Добре, що вже гіпс зняла бо тіло свербіло під ним страшенно. 
  Вже майже дійшла, залишився останнє перехрестя, після якого мені було слід повернути ліворуч, як раптом на самому центрі перетину доріг спалахнуло зелене сяйво. Почулось дивне шипіння, від гріха подалі заховались у тінь найближчого паркану.
  Світло погасло і на його місці стояла дивна істота, схожа на величезного собаку. Що за чортівня коїться? 
  Але у звичайного пса немає шипів вздовж спини і аж до хвоста,на кінці якого довжелезний кіготь. І немає страшної пащі, начиненої довжелезними гострими зубами. 
  Якусь мить він просто стояв, неначе оглядався де опинився. Тоді став водити головою і принюхуватись. 
  Серце в пятки, мороз по шкірі і здається забула як дихати. 
  Істота провела лапою по землі, розкидаючи дрібні камінці та землю, заодно демонструючи свої смертоності пазурі, якими одним махом можна  людині горло розірвати.
   Це точно не дворовий Барсик чи Шарік, а посланець демонів і думаю шукає саме мене. 
  Намагаючись якомога тихіше ступила кілька кроків назад, хоч би не помітив. І коли вже відійшла на десяток метрів, під ногами зрадницьки хруснула якась суха гілка. 
  Як у  фільмі жахів. Тільки не це! 
  Створіння різко повернулось на звук і рушило в мою сторону. Як ошпарена дременула, так як тільки хватало сил,впустивши свою сумку. От тепер знадобились Ліссині уроки з бігу. 
  Направлялась назад на стадіон, але чи доберусь не впевнена була. 
  Неоглялаючись бігла вже хвилини дві, як почула шум над головою. Не встигла зрозуміти звідкіля він, як дорогу перегородила та сама істота. Очі горіли червоним вогнем, з роту текла в'язка слина. Воно стало кружляти навколо, видаючи якісь звуки схожі на гарчання, а хвіст вибивав об землю дивний ритм. 
  Заклякла від жаху, я вже чекала свого вироку як тварина смикнулась в інший бік. Відчуло загрозу чи кличе підмогу? Хоч справитсь зі мною може й самотужки.
   Знову це відчуття безпорадності та беззахисності. Присівши, скрутилась калачиком, не бажаючи дивитись в очі власній смерті, шкода, що так і ненавчилась викликати свою силу. 
  Краєм ока помітила як незвичайний силует проявився за спиною мого переслідувача і вже наступної миті він звив від болю та відлетів на кілька метрів. 
  З нічної темряви вийшов Макс,  ранковий знайомий. Як  тут опинився і чому? 
  Але чесно неймовірно рада, що зараз він розбирається з моїм нападником.    
   Протягнувши руку в його напрямку промовив :
- Аве сев тур! 
  Здається вони  собаці не подобались, схиляючи голову до землі позадкувала у пітьму, тоді розвернулась і побігла в невідомому напрямку. 
  Чоловік підійшов і подав мені руку щоб підвестись. Ще не вірячи у свій порятунок, злякано дивилась на нього. 
  Тоді він мовчки підняв мене і поніс на руках у автомобіль. Я ж трусилась як осінній листочок на вітрі,незнаю чи то від холоду чи від страху.Опинившись в салоні, Макс швидко рушив з місця, одночасно включивши пічку на повну.    Стало краще і дар мови повернувся. 
-Д-дякую, що врятував. 
-Завжди будь-ласка. 
  Звісно поцікавилась,що це за звір був бо мала надію, що йому відомо. Виявилось, що частково була права і це демонський  розвідник. 
  "Здається братство не дрімає" - подумала я, адже з моменту подій у лісі пройшло чимало часу. Звісно вони не могли пропустити зникнення цілого загону, дивно, що й досі ніяк не проявили себе. 
  Ще запитала яким чином опинився поруч, защо була винагороджена глибоким видихом і неоднозначним поглядом. 
- Хто ти, Анно? 
  Як це хто? Ми ж знайомились і все розповіла, чому ж такі дурні питання. Задала зустрічне запитання про нього, але відповіді не було. Те, що не простий смертний це однозначно. Та мабуть запитання сьогодні задає тільки він. 
-Хто ти насправді? Чи відбувались незвичайні речі з тобою за останній час? 
  Незвичайні?Цілий калейдоскоп! Та я незнаю з чого почати.