Глава 10

  Ввечері подзвонив Вадим і ми домовились про зустріч. Є у нашому містечку старий спортмайданчик, наполовину руїна, весь метал вирізали та здали на брухт, а ще там іноді збираються безхатьки, влаштовують гуляння.
  Тож діставшиіз шафи старомодного спортивного костюма, мабуть ще із школи та кросівки, що аж розтріскались на згинах від старості, попрямувала туди.
  Біля входу помітила авто Белорана, а в середині усі троє вже чекали.
- Нас не помітять?-Поцікавилась я, дивлячись як Лісса розігрівається. 
- Я наклав закляття, і кожен хто проходитиме поруч відчуватиме  непереборний страх. 
  Її друг вів себе дуже самовпевнено, можна тільки позаздрити. 
-Що це на тобі? - Дівчина чомусь була незадоволена моїм виглядом. - От горе, тримай. Надіюсь з розміром вгадала. 
   Із червоної спортивної сумки, вона дістала новенький, ще запакований костюм та пару дорогих кросівок Такі точно кілька сотень доларів коштують. 
  Я не звикла до таких подарунків, тим більше від малознайомих людей,тому відмовилась. 
-Бери, там - вказала на автомобіль-ще є, прозапас. 
  Що ж, візьму бо судячи з їхнього вигляду, вони точно не бідують. 
  Кілька хвилин на переодягання і готова, от тільки до чого. 
  На бетонних східцях лежав чималий  сувій тканини, коли ж Вадим розгорнув його то там виявився цілий арсенал холодної зброї. Мечі, шаблі, кинджали та ножі - широкий асортимент на будь-який смак! 
  Він пояснив, що демона можна вбити сріблом, або ж освяченим у Єфлиємському вогні металом. 
- Ви були в Ізраїлі? 
  Може ця парочка вже весь світ об'їхала і не один раз. 
-Ні, це подарунок від друга, що був присутній при першому  його сходженні. 
  Белоран так спокійно розповідав, кружляючи над колото-ріжучими предметами, а я не могла второпати хто ж настільки древній? 
  - Ось, візьми. 
  Нефелім простягнувся два невеличкі кинджали. 
- Думаю, це те, що треба, бо все інше заважке зараз. 
 Дійсно, вони були доволі легкими і так добре лежали у руках.
- Що мені з ними робити? 
-Бедемо вчитись метати. 
  І все? Ножичка кидати? 
-А ще тренерувати твою витривалість та нарощувати фізичну силу. - Втрутилась Лісса. - Бігати будеш щоранку.
-Від демона можна втекти на своїх двох? 
-Ні, але це єдине, що виходить добре у тебе,зараз.
  Тобто, працюємо з тим, що є.Стала й собі розминати тіло бо Лісса виявилась дуже вимогливим вчителем і всерйоз почала випробовувати мене. Секунд через двадцять відчувався перший біль в ногах, згодом додалась спина. 
  Сили духу, як і фізичної, ледь хватило на двадцять хвилин. Все нило та боліло, знесилена просто опустилася на холодну траву. 
-Бідна дівчинка, тебе пожаліти? 
  Знаю, вона спеціально так кепкувала, але слова про жалість діставали особливо. Не бажаю більше бути особою, яку інші намагатимуться оберігти, досить з мене! 
   Зібравши усю свою волю в кулак, підвелась і борючись за кожен крок, побігла знову. 
  Якщо в мені присутня настільки потужна енергія, що здатна перетворювати плоть на попіл, невже не зможу подолати ще одне коло?
  З неймовірною гордістю, я добігла його. 
-Що ж, непогано. 
 Але ці її слова сприйняла за похвалу, мабуть більшого не дочекаюсь. 
  Трохи перевівши подих, пішла займатись з Белораном метанням кинджаліа. 
- Зосередьсь на своїй цілі, зброя-це продовження твоєї руки, тебе самої. Злийтесь у одне ціле. 
  Чесно, я дуже старанно метнула, але не то, що в ціль не попала, а й у дерево на якому та була закріплена. 
-Років через п'ять у вас щось вийде. 
  Здається вона вже бісить! 
  Але намагаючись зконцентруватись на свої цілі, незважала на її колючки. Тому через хвилин тридцять-сорок, кілька разів все-таки влучила у саму дошку, хоч і не всерединку.
  Вадим став навпроти і декілька секунд нічого не відбувалося. Він просто стояв і дивився, неначе щось шукав у мені. Тоді запитав чи відчуваю свою силу. 
  Дивно, не залумувалась про це раніше і розповідати було нічого. 
-Тобі не стає жарко чи холодно? 
  Здається ні, окрім того випадку в кафе з тією рудою подружкою, але жодних надприродних  проявів не було. 
- А як тоді знищила тих тварюк у лісі? 
 І дійсно як? Ритуал поділяв чи закляття а можливо напій ? 
   Але він заперечливо похитав головою,адже вже  побував на тому місці і оглядав усе.   Ні, не те, а що ж тоді? Що пробудило її? 
  Кожен із нас думав, ламав голову, висловлював свої здогадки. Здається відповідь була зовсім поруч і водночас вислизала із рук. 
  Так і не розгадавши причину, ми розійшлися по домівках,домовившись завтра знову зустрітись. 

 

  Безшумно розмахуючи крилами, глянцево-чорний дракон плавно опускався на узліссі, де неподалік його вже чекало авто. 
  Був ранок, з трав спадали осінні роси пахло вогкістю та мохом. 
   Деверію знадобилось кілька хвилин і в не природному темному тумані зникла друга постать і зявились тіло чоловіка,високого та сильного. Щоправда зовсім голого. 
  Але Марк вже був готовий до такого повороту подій і на задньому сидінні лежав заготовлений одяг. Він жестом вказав на нього. 
-Не варто було так поспішати і витрачати стільки сил на перетворення. - Промовив він чоловіку, що саме підійшов. - Я ж раніше не зустрічав таких, не впевнений на всі сто відсотків. 
-От і побачимо. 
  Дракон мовчки сів за кермо позашляховика і завів його. 
-Дорогу покажеш, чи мені самому? 
-Звісно. 
  Перевертень миттю опинився поруч, і хоч невдоволено, але сів на пасажирське сидіння. Що ж поробиш, коли працює із одним із представників найдревшіших істот. 
  Він передав його нові документи та повідомив що надалі представлятиме Деверія  як колегу із столиці і називатиме Максимом. Звісно легенда хитка, але за добу більше не напридумуєш. 
  Той в знак згоди закривав головою,пильно вдивляючись на шлях, який був затягнутий к ранковими туманами. 
- Радий знову тебе бачити живим та здоровим. - Теперішній Максим різко викрутив кермо на повороті-Багато років проминуло з нашої останньої зустрічі. 
-Так, майже дванадцять. Добре, що номер не змінив. 
  Обом було про що помовчати, надто багато зв'язувало їх в минулому і не менше розрізняло в майбутньому. Але сьогодення поєднало, то ж варто залишити на потім усі незвгоди та образи заради спільної мети. 
- Я виняйняв тобі житло в престижному райончику, - Марк першим почав ненавязливу розмову-він ще малозаселений, тож житемеш в кінці вулиці, все як тобі подобається. 
- Згодиться. 
-Зараз ліворуч. 
   Хвилин через сорок Деверій вже осоювався в новому помешканні. 
  Це був двох поверховий будинок з величезними панорамними вікнами та чудовою деревяною терасою. Внузу посторна вітальня, з каміном із натурального каменю, та зручна кухня оснащена усіма останніми  технічними новинками. Верхній поверх займали аж  три спальні та ванна кімната. 
  - Тепер до справи.-Дракон швидко набирав номер  телефону потрібної людини.