Глава 8

Десь в північній частині Ватикану.

У квітучому саду, де височіли кипариси, прогулювалися двоє чоловіків. Йшли вони неспішно, на одному була ряса кардинала,висока посада у церковній ієрархії. Інший у звичайному одязі, досить непримітному, сірий поношений піджак та старомодний капелюх. 
- Падре, у мене новини з східної Європи.
  Він першим звернувся, досить шанобливо, але в поведінці церковнослужителя можна було помітити, що ця розмова не зовсім приємна йому. Погляд постійно блукав по екзотичним та  яскравим квітам. 
- Важливі? 
-Боюсь, що так. Мій інформатор повідомляє, що в землях старої Голіції з'явилась копія. 
-Копія?
 Голос видав тривогу та хвилювання. Тепер він уважно слухав свого співбесідника. 
- Потенціал? 
-Невідомо, але вони неодразу видають себе.
-Але приносять чимало неприємностей. Відішліть найкращих  найманців, хай знищать ще до перших проблисків. 
  - Як накажете. 
  Чоловік схилив голову і пішов, залишаючи його на одиниці. 
  Він нервово смикнув кілька найблищих рослин та так, що вирвав їх з корінням. В пам'яті ще добре збереглися спогади про  її попередницю , дарма, що промайнуло двадцять років, їхнє братство ледь встигло позбутися її. 

  Тим часом у невеличкому робочому кабінеті слідчий Маркіян уважно розглядував фотографії з місця ДТП на Соленій.Пазл явно не складався. 
  Хоч зараз  це вже не була просто автомобільна аварія. Є мертвий невідомий чоловік. Він не місцевий, жодних документів при ньому не було і хоч спеціалісти проганяють по базі його відбитки, це займе трохи часу. 
  Його звіринне чуття не давало спокою. Ця дівчина, вона щось знає, але мовчить. Можливо приховує щось або когось. І взагалі дивна якась, наче людина та енергетика іде від неї якась дивна, не земна. А ще цей запах... він ледь стримувався біля неї. 
  Кому як не перевертню знати запах смертних істот, безумовно є такі, що хочеться закрити носа  і бігти подалі. Але існують ті, аромат яких зводить зрозуму і навіть найсильніший з його виду не зможе контролювати звіра всередині. 
  А його звір, його друге "я"  вило як цуценя, намагаючись заховатись у найменший куточок. 
Це лякало машину для смерті, одного з найсильніших свого роду. 
Але ця Аня точно не вовчиця. Вона людина та чому ж тоді він так збентежений. 
  Від роздумів до реальності повернув біль. Так міцно затиснув кулаки, що власні кігті вп'ялися у плоть. Секунда самоконтролю і вони зникли, ще хтось на роботі помітить. 
  Марк приклав до ран паперову хусточку. Регенерація перевертня швидко загоїла їх, але сліди крові нікуди самі не зникли. 
"Кров!" 
  Ця  здогадка промайнула в його голові як блискавка. 
"Вона ключ до усього!" 
  Чоловік швидко набрав телефонний номер. Почулись довгі гудки. Здається нікого немає дома. Але він не здавався, спробував ще. 
-Давай, Деверій. Візьми трубку, за тобою борг. Де  ж ти? 
  Ці слова Марк говориш швидше сам собі бо інший абонент не відповів. 
І коли зневірений перевертень поставив гаджет на стіл, той обізвався модною мелодією. 
- Деверій, ну нарешті! 
-Чого тобі?

Лос-Анджелес. Цей ж день. 

  На найвищому поверху одного відомого та дорого готелю розігрались гарячі пристрасті. 
  Шикарна платинова блондинка, грайливою ходою, повільно наближалася до чоловіка, що по-царський лежав на величезному ліжку. 
Здається світська левиця  смакувала кожну мить своєї присутності з ним. 
  Він широко розкинув руки дозволяючи їй оцінити все своє спортивне тіло, кожен кубик пресу та з неменшою цікавістю розглядав жінку. 
  Його бурштиново-зелені очі зустрілись з її сірими, легка усмішка на обличчі, мить - івона вже тоне в його обіймах. 
  Цей пікантний момент потривожив телефонний дзвінок. 
-Не відповідай! - Попросила жінка, яка вся палала від бажання. 
-Вибач Беверлі, але це терміново. 
-Зараз? Що може бути важливішим ніж це? 
  Вона припала до його губ поцілунком та чоловік знайшов у собі сили відірватися. 
Незважаючи на ображену коханку, він підійшов до столика і взяв телефон. 
Кілька секунд і подив з'явився на обличчі. 
-Чого тобі? 
  Невідомий співбесідник щось говорив кілька хвилин. Уважно слухаючи чоловік підійшов до  бару, дістав пляшку віскі, налив повну склянку і одним махом зпустошив її вміст. 
- Гаразд, я вилітаю. 
Розмову було завершено, а він продовжував дивитись на напівоголену жінку на шовкових простирадлах. 
-Ти куди? 
  Панічно запитала вона побачивши, що об'єкт її плідної праці за останні кілька тижнів, збирається піти геть. 
- Вибач люба, не в цьому житті. 
Обережно дістаючи з гаманця кілька доларових купюр. 
-Думаю це достатня компенсація твого втраченого часу. Номер оплачено до десятої ранку, все включено. 
  Швидко піднявся на дах будинку, оглянув нічне місто, що горіло сяйвом тисячі вогнів. Гливоко вдихнув, кілька жестів руками, дивні слова на незрозумілій мові і раптом зірвався та побіг до краю будівлі. 
  Мить і його тіло падає вниз. Та через кілька секунд у небо здіймається чорний дракон.
  Хтось подумає, що це якась інсталяція, реклама відомого бренду. Але жодна душа не здогадається, що це одна з древніших істот цього світу.

  Моя душа, моє серце завмирали від невимовного страху. 
  Ось ми прийшли на якусь галявину. Посередині коло з невеличких камінців, всередині трикутник з трохи більших, а по центру прямокутна брила розміром два метри на півтори. На ній висічені знаки, дуже схожі на ті, що я бачила у людей. 
  На вулиці глибока ніч, ближче до опівночі і все це освітлюється блідим сяйвом місяця. 
  Тривога всередині збільшується, відчуваю дивне тепло в долонях, припікає. 
  Ділюся своїми відчуттями з домовиком та він заспокоює, що ще трохи і все закінчиться. 
Це мало допомагає. 
  Бачу Тура з Онаром, якісь вони невеселі, оглядуються. Може передумали? 
  Лісовик щось шепоче Вару, той здивований і розпочинає ритуал. 
  Вони стають на кутах трикутника, мене ж посадили на камінь. 
  Вар робить неглибокий надріз на руці і кілька крапель крові падають у мідну чашу, те ж саме повторюють його приятелі. Мені ж бридко від одного погляду на посудину. 
  Коли ж він проводить холодним лезом по шкірі, відвертаюсь скривившись. Бр-р! 
  - Кров до крові, сила до сили! 
  Ми тричі повторили ці слова. Тоді вони в один
голос додали:
-Буду стіною, буду горою, буду рікою для твого захисту поки живу! 
  Тобто? Поки вони житимуть сила буде зв'язана? Про це нічого не було сказано. 
  Та я не встигла розпитати як руки, ноги лице вимазали в крові. Гидота! 
- Що це за..? 
  Наступної миті мені так скрутило живота, що аж закричала від болю. Блін, мене, що отруїли? 
  Здається  ревла як поранений дикий звір. 
Мої Звязні стояли як ошпарені, мабуть теж не такого очікували. 
- Онар, щось не так! Ти ж зказав, що закляття приглушить силу, приспить, а її зараз розриває! 
  Обличчя водяника було спокійне. 
-Вона надто сильна, її енергія могла знищити нас, а я не хочу ризикувати нами. 
-Що ти мелеш? 
  Вар кинувся на Онара з кулаками, та Тур накинувся на нього із-за спини. 
-Заспокойся, ти занадто добрий до людей, мабуть забув як вони знищували нас. 
- Зрадники! 
  Він спробував відкинути лісовика, але той міцно тримав та й був більшим і сильнішим.
  З темряви лісу вийшло кілька тіней. Це були люди, військові судячи з тієї кількості зброї у їхніх руках. 
- Ви двоє добре послужили братству. 
  Промовив один з незнайомців, він підійшов і щосили вдарив прикладом автомата домовика.
  Щось хруснуло, мабуть магічні істоти теж відчувають фізичний біль. Ще кілька ударів і вже лежить нерухомо. 
  Гарячі сльози потекли по щоках. Мені було його дуже шкода, адже його вини тут не було. 
Навіщо мені ця сила якщо другу не можу допомогти?
  Скрутившись калачиком безпорадно лежала на холодній, сирій землі. 
  Біль ставав сильнішим, це вже була агонія крізь яку бачила задоволені обличчя підлих зрадників. 
  "Смерть їм! Смерть моїм ворогам" Неначе чужий владний голос командував у моїй голові. 
  Мене наче електричим розрядом вдарило і тіло різко випрямилось. Сліпучо-біле  сяйво розлетілось від нього навкруги. 
  Кричала так, що закладали власні вуха. А коли зупинилася то зрозуміла, що охрипла. 
  Навколо тиша та темрява.