Глава 7

Подумки усміхнулась подрузі та її вмінням причаровувати чоловіків.
- Тут мають  приїхати мої друзі. - Повідомив Влад. 
-Друзі. - Іра зацікавленості повела бровою.
- Так, давні і дуже хороші. Вони  іноземеці, нещодавно в наших краях. Надіюсь зможуть  допомогти в одній справі.
  При останніх словах якось дивно глянув на мене. А це що таке?
  Не люблю таких сюрпризів? 
  Я мовчки продовжувала жувати пончика, а от увага нефеліма була повністю прикута до розповіді подруги про плани на вихідні. 
Здається і надприродні чоловіки теж легко перестрибують від однієї здобичі до іншої. 
  Та це була не ревність, адже серце моє не тьохнуло і в глибині душі знала, що насправді ми лише друзі. 
  Наступної миті мене просто накрила хвиля потужної енергетики, сильної, могутньої я б назвала дикої. Напевне вона саме так відчувається. 
  В приміщення ввійшли двоє. Високий чоловік, ростом в два метри, широкоплечий. На ньому була чорна куртка, оздоблена на комірці хутром, чорні джинси, дорогі шкіряні черевики, але найбільше привертали увагу його очі. 
Вони були кольору бурштину, а самі зіниці  витягнутими як у змій чи котів. 
  Цікаво, хто він? 
  Його супутниця була не менш ефектною.Висока,із яскравим рудим волоссям, що сягало поясу.Білосніжно-біла жилетка з хутра, коротка спідничка та високі ботфорди- ось її образ хижачки. 
  Погляд її карих очей дуже чіпляв за душу, здається вона намагалась залізти в мої думки, так сканувала мене. 
- А ось і вони! - І він познайомив нас. 
  Їх звали Белоран та Лісса. Дівчині ім'я явно підійшло, манери у неї точно від лисиці, така вся улестлива, добренька. І постійно дивиться у вічі, що хоче там знайти. 
Іноземцями тут і не пахне! 
  Вони розповіли, що саме подорожують східною Європою, шукають новий дім. Цікаво чим старий не влаштовував?
Здається нова знайома сподобалась Ірині, ось вони мило так щебечуть. 
Відчуваючи себе зайвою у цій компанії подалась у "дамську кімнату".Там вмила розчервоніле  обличчя холодною водою, але жар всередині нарощувався. Може  це застуда і мене трясе від температури. 
  Набравши в долоні ще води, я нахилилась над умивальником, як раптом відчула чужу руку у себе на плечі. Різко підвівшись, у дзеркалі побачила Ліссу.
  Вона стояла зовсім поруч, майже впритул до спини. Легкий холодок пробіг по шкірі. 
-Здається ти не рада мені? 
  І дівчина накрутила пасмо мого волосся на палець, шумно втягуючи його запах. 
Сутуація була нервозною,не люблю коли без дозволу торкаються. 
- Тобі здалося. 
- Невже? 
 Наступної миті, дівчина опинилась передімною, продовжуючи пронизувати поглядом. 
  Все досить! 
  Просто відвернулась і хотіла піти геть, як була   зненацька захоплена сталевим захватом жіночих рук. 
- Невже ми проїхали тисячу кілометрів заради якоїсь  сушеної вобли? Дарма, що магічної, але твій запах, я божеволію! Як тільки вони стримуються щоб не вкусити цього  пиріжка. Ур-рр! 
  Божевільна! 
  Секунда  і ця маньячка вже лежить на підлозі, тримаючись за живота,тихо стогне. Це, що я так її? 
  Повертаю голову і розумію, що помилялась. У дверях, витягнувши руку стоїть бойфренд рудої. Помічаю краплини поту на лобі,важке дихання, здається йому важко контролювати  себе. 
-Ліссо, самоконтроль! Я ж говорив! 
  Його голос гримів, але її це не дуже хвилювало, ось вже піднялась і тягне свої ручища, обвиває шию та припадає пухкими губами в пристрасному поцілунку. 
  Фу, гидота!
  Швидко покидаю цю солоду парочку, по дорозі хапаю пальто і кулею вилітаю на вулицю,не слухаючи здивованих окликів Іри. 
  Злюся, дуже зла.Навіщо Вадим запросив цих придуркуватих? Незнаю хто саме вони, але більше бачити не хочу.Нікому не можна довіряти!
  Незнаю,як довго йшла, але зупинилась перед власним будинком.Звичайнісінький одноповерховий, дві кімнати, кухня та ганок. У довгий час і ванної не було, років сім тому, мама надіслала гроші і вдалось встановити душову кабіну. Пам'ятаю як ми раділи, мов діти малі. 
  Охайні клумби та грядки з овочами, а далі кущі смородини та порічок. Час їх прополоти от         бур' янів скільки, не встигає старенька моя. 
  Тільки згадала як вона вийшла на поріг. У руках повний кошик тільки-но випраного одягу, мабуть розвішувати йшла. 
-Аня, тебе виписали? 
  Її обличчя було дуже стурбоване. 
-Ні, сама пішла. 
-Як пішла? А лікар, що скаже? 
  Я саме проходила повз як помітила дивну істоту на її правому плечі. Воно було схоже на кальмара, але із бурою шерстю,а хвостом обвивало шию. 
Протягла руку, зашипіло. Не довго думаючи схопила і щосили кунула об землю. Вбити не вбила, але травмувала точно. Шкандибаючи  на два щупальця, невідомий звір поповз у садок. 
- Що це було? 
  Здається бачила його лише я, тому бабуся дивитися на мене як на божевільну
  Вона  здивовано глянула на мене, але враз їх постава випрямилася, неначе скинула важкість з плечей. 
- Нічого, давай краще допоможу. 
-А рука? Вже загоїлася? 
Дійсно, від адреналіну забула про біль. І правда, перелам не відчувався, може це нефелімчик посприяв. 
- Ходи, горе моє! Чаю поп'ємо і щось придумаємо! 
  У неї завжди є слова які заспокоюють, додають сил та наснаги. Це риса характеру чи мудрість прожитих літ?
  Коли ввійшла у наш, нехай не багатий, але затишний дім, де завжди тихо та  спокійно, зрозуміла як сумувала за усім цим. 
  Тут кожна річ, кожен куточок мав власну історію. 
Запахло чаєм з бергамотом, мій улюблений. 
-Знаю, що сердитимешся, але я розповіла про ДТП  Наталі, твоїй матері, обіцяла невдовзі приїхати. 
  Мама - для мене міфічна істота, практично незнаю її. Стосунки у нас складні, а після народження зведеної сестри Сесіли, зовсім зіпсувалися. 
  Дитячі образи надто глибоко засіли в серці і нічого не можу вдіяти з собою. 
  Промовчала небажаючи розвивати цю тему, в принципі завжди так роблю, коли згадують її. 
Мовчки пили чай, кожен думав про своє, але на десятій хвилині бабця сказала, що так не можна і варто повернутися в лікарню. 
  Ще розповіла, що мій шеф заходив, він жив неподалік, і цікавився коли зможу вийти на роботу. 
  Його звали Віктор Степанович, людина вольова, ще строї радянської закалки. Невисокий, шервонощокий пузань який постійно витирає піт з лоба рукавом сорочки. 
  У музей мають завезти нові експонати і  їх слід  підготувати  для відвідувачів. 
Так це дуже схоже на нього, якщо  ходиш тоді й  зможеш працювати. 
  Не бажаючи привести хвоста додому із Влада та його друзяк, я таки дослухалась до порад старенької і попрямувала у медзаклад. Добре, що через шкільний стадіон йти хвилин двадцять бо грошей на маршрутку не було. 
  Побоюючись заходити у палату, стояла під дверима та дослухалась до шуму, здається нікого. 
-Тимко, де ви були? 
Різко повернулась і побачила ту ж саму медсестру, що назвала мене чумною.Її  знаки тепер горіли червоним кольором, наче палахкотіли. 
  - Лікар порадив білеше ходити. 
-Так, але я вас весь день шукала. Ви мали зробити деякі аналізи . 
  Вона важко дихала, шкіра стала блідою. 
-Гаразд, завтра все зроблю. 
  Раптом жіночка обперлась на стіну одним  плечем,  очі закрилися  і тіло  повільно сповзло на підлогу. 
-Що з вами? 
  Я кинулась до бідолашної і в момент коли торкнулася , знаки спалахнули ще сильніше. 
"Тільки не помирай!" Благала подумки, адже сама нещодавно нахамила їй. 
  Від мене до неї потяглась якась напівпрозора срібна нитка, символи потухли і зникли зовсім. 
Вона опритомніла і здивовано глянула на мене. 
- Що трапилось? 
- Здається вам стало зле. 
-Мені? Та я здорова як.. 
-Так буває при вагітності. 
Кілька секунд було достатньо щоб почути ці два серцебиття, маленьке життя вже жило у ній. 
  Це ще одна незвичайна здатність? 
Залишаючи ошалешену жіночу, попрямувала в прочинені двері. 
  Там нікого не було, як і речей Варвари Пилипівни. Занлянула під ліжко, нічого. 
-Кого там шукаєш? 
  Вар спокійно стояв у кутку, схрестивши руки на грудях. Весь його вигляд був серйозний та зосереджений. 
  Сама не знаю, що там хотіла побачити. Але ж не розчинилась вона у повітрі? 
- Прогулялась? 
  Здається від нього нічого не приховаєш, а ще злилася на Влада. Кинула головою бо розповідати нічого не хотілося. 
-Пішли, пора.