Глава 6

Крізь тонкий серпанок власної свідомості, долинав дивний шум. Згодом все стихло, і моє  тіло неначе щось зігрівало.
  Приємне життєдайне тепло навнювало кожен сантиметр, кожну клітину. Як приємно!
  Широко розкинувши чорні крила  з міцно заплющеними очима, нефелім стояв поруч. Його губи ледь ворушились, а руки торкалися моїх грудей, саме там де було серце. 
  Мене ще трохи трусило від переохолодження, та це було не марення. Здається, ще трішки  в єдинорога повірю і зубну фею. 
  Та зараз було не до сміху. Жовте світло лилось з його розкритих долоней і густою рідиною розливалось по тілу, що наче губка втягувало її. 
  І хоч риси обличчя зараз дещо  інші, більш спотворені та змогла впізнати Вадима. 
  Побачивши, що я очуняла він зупинився, світло погасло, і знову стало прохолодно. 
-Ти жива! 
Радісний голос розірвав тишину. 
-Здається, більш-менш. 
Відповіла я, натягуючи ковдру на ніс. 
-А, що власне траплялось? 
  Він присів на сусіднє ліжко, важко зітхаючи. Лиш тепер помітила рану на лівій руці, не глибоку, але вона кровоточила. 
-Ти поранений! 
-Це дрібниці, порівняно з тобою. 
  Вадим розповів, що саме здавав зміну, коли відчув могутнью темну магію. Таке не могло трапитися у лікарні, бо вона під захистом домовика. Але вирішив перевірити. Яке ж було його здивування, коли двері палати виявились під заклинанням. Довелось докласти зусиль щоб розбити його. 
- Ось, що знайшов під ліжком твоєї сусідки. 
Нефелім вказав рукою. Посеред кімнати щось лежало. Трохи пильніше придивившись розгледіла шапку,таку просту трикотажну жіночу, але десь вже бачила її. 
  Раптом, перед очима з'явилась картинка. Мені сім років, на вулиці перші морози і я біжу разом з друзями кататися на ковзанах. Серце переповнене радості, здається тоді вперше втекла від нагляду.Кілька невдалих спроб і холодна вода накриває мене з головою, намагаюсь вибратися, але хтось із старших вчасно дістає мене. Саме в цей момент  вперше злякалася смерті. 
  І ця шапка, вона була на мені тоді. 
  Мій зляканий погляд перехоплює чоловік. Намагається заспокоїти, але незможу відвести очей від неї. Як потрапила вона сюди?Я впевнена , що втопила її у той злощасний день. 
  Страх знову закрадався під шкіру, і зовсім не помічала як на стелі з'являється паморозь. 
-Аня, тобі ніщо не загрожує. - Вадим хотів привести мене до тями. - Це куруш, заговорений магічний предмет, що живиться твоїм страхом. 
  Намагаючись заспокоїти, він підсів ближче і обійняв, огортаючи своїми крилами. Стало так тепло та спокійно, затишно. Здається час зупинився і вже зовсім не страшно. 
-А чому вони у тебе чорні? 
  Запитала я, потрохи повертаючись до реальності,ледь торкаючись кінчиками пальців жорсткого пір'я. 
-Я ж нефелім, син ангела та смертної. У батька вони були білі. 
-Ти бачив його? 
  Мій мозок зараз розривало від думки, що хтось бачив живого ангела. 
Хоч беручи до уваги останні події це не мало аж так дивувати, але біблійні персонажі все ж  не кожен день трапляються. 
- Це було давно, а зараз варто розібратись з твоєю сусідкою. Здається вона не та за кого видає себе. 
Отже, не бажає розмовляти на цю тему, в кожного своя історія. Гаразд, може іншим разом. 
  Варвара Пилипівна, її не було коли я повернулася з озера. Невже ця балакуча особа причетна? 
  Він підвівся, але в туж мить рефлекторно схопила його за руку. 
-Не йди! 
  Зтурбований погляд його очей наткнувся на мій  затравлений. 
  Так боялась, природній страх за власне життя. 
- Я залишусь.
Вадим приліг на моє ліжко, обережно обнімаючи правою рукою,лишень тепер скажений ритм  власного серця став більш спокійнішим. 
  Так я й заснула в полоні його крил, що закрили мене від усіх небезпек цього світу. Добре було б знати, що це все виявилось нічним жахіттям. 
  Прокинулася першою, мій спаситель досі мирно спав. В сяйві ранкового сонця його волосся неначе сяяло зсередини, а шкіра здавалось на вигляд теплою. Довгі вії, яким можна по-дівчачому позаздрити, кидали тіні на обличчя. 
  Мій погляд зупинився на вустах, таких чуттєвих,що захотілось їх торкнутися. 
- Відчуваю себе піддослідним кроликом. 
Чоловік усміхнувся та прокинувся, я аж зніяковіла та почервоніла під його  пильним поглядом. 
- Просто хочу запам'ятати тебе. 
- Схоже на прощання та я нікуди не піду. 
  Він перевернувся і його могутні темні крила розсипались мов попіл. 
-Ах! 
Ні то від страху ні від здивування вигукнула я. 
-От куди ти їх ховаєш. 
Знову ця чарівна усмішка, млію від неї! 
- Вони не потрібні в земному житті, лиш в разі крайньої потреби. 
-Такої як вчора? 
Нефелім кивнув головою. 
Від згадки про нічні події аж мурашки пробігли по тілу. Бр-р-р! 
  Та тієї шапки вже небуло, як і жодних слідів на стінах. Виявляється Вар допоміг. От хазяйновитий! 
Але від думки, що хтось бачив як ми вдвох  спали  в обіймах стало незручно. Та він заспокоїв адже це заради моєї безпеки. 
- Твоя сила, вона швидко росте. Якщо не зумієш контролювати її, то просто випалить тебе зсередини. 
  Чим дальше в ліс, як-то кажуть.. 
  Розповіла Владу про ритуал, який сьогодні проведуть домовик з друзями. Та це не дуже вразило його. 
  Кілька хвилин він мовчав збираючись з думками і повільно крокував по палаті. Ненаважуючись потурбувати, я повільно підвелась і вже хотіла вийти, як :
-Ти куди? 
Різко зупинив мене жестом руки. 
-На шабаш, я людина і в мене є фізіологічні потреби. 
-Я з тобою? 
  Що? Так, здається нянькою хоче стати, ага на половину ставки. 
-Ні, думаю сама впораюсь. 
  І рішуче  попрямувала в заданому напрямку. Там, у невеличкому приміщенні метр на метр розчесала волосся, почистила зуби бо  чесно не пригадую коли востаннє це робила. Та власне відобрадення у дзеркалі здувувало мене. 
  Шкіра стала більш пружиною, шовковистою, тон вирівнявся і зникли набридливі чорні цятки. От тільки розсип веснянок, на ледь задеркуватиму носі, нікуди не зник. Колір очей став більш насиченим, а самі вони більш виразними в обрамлені довгих, пухнастих вій. А волосся набуло глибокого шоколадного кольору і здається додало кілька сантиметрів у довжину. 
  Може і не інстаграмна модель, але не помітити таку в натовпі неможливо. 
  Цікаво це так нефелім допоміг чи власна енергія дає такий побічний ефект? 
  Якщо перше то щомісяця ходитиму на таку терапію, а якщо другий - який результат буде через рік? Може в конкурсі краси переможу? 
  Ага, із моїм  метр п'ятдесят  з хвостиком та й то    в стрибку! 
 Я ж рости не буду, дуже на це надіюся. 
Тим часом, у палаті вже зачекалась подруга. Геть забула про неї. І коли зайшла то помітила її здивований погляд. 
  Вадим ще досі був тут і зараз зовсім не комплексуючи розлігся на моєму ліжку. 
-Бачу тобі краще. 
-Це не те, що ти подумала.  
  Якусь мить вона мовчала, а потім поспішно дістала  з пакета одноразовий пластиковий контейнер.  Вньому лежали чотири апетитних пончика, саме такими ми смакували на роботі за чашечкою кави. 
  І треба ж в такий момент в мене як загурчить живіт:"Уру-ру-ру!"
Як соромно, мабуть і шлунок почервонів. 
Та мої друзі  голосно засміялись. 
-Здається, когось треба погодувати. - Чоловік підвівся. - Пропоную всім разом зїздити в центр, там є одна кав'ярня де готують пресмачнющу каву. Чекаю вас біль входу у  синьому авто. 
  Ми залишились вдвох. І якесь дивне відчуття незручності зависло у повітрі, миритись з ним не хотіла. 
-То ви разом? 
  Так, терпіння не та риса якою можна охарактеризувати Іру. 
-Ні, не думаю. 
Так, він вже двічі врятував моє життя, але чи не плутаю я вдячність із іншим почуттям?Чи можу надіятись на взаємність? Чи варто? Адже судячи з реакції подруги, їй він теж не байдужий. 
   Через хвилин десять, ми вже сиділи у досить  затишному закладі. Дивно, раніше ніколи не заходила сюди, можливо тому, що мало де буваю. 
  Тут було багато дерева в інтер'єрі, живих квітів та густого запаху кави. Наша невеличка компанія зручно розмістилась за одним із столиків, у куточку біля панорамного вікна. 
  Досить швидко повернувся Вадим із ароматний напоєм. 
- Ну як? - поцікавився він. 
-Так смачно, ніколи раніше не пила такого! 
От актриса! Ну як тільки їй це вдасться.