Реєстрація

Сходження темної зорі

Глава 5

  Більше двох тисяч років тому, ми були безтілесними духами,створені древніми язичницькими богами для служіння їм. Ми були усюди:на землі та воді, в горах, лісах, людських оселях. Час йшов і вони все більше вірили в нас, просили захисту та допомоги через пожертви.І сили росли, розвивалися. Завдяки цьому  вдалось набувати фізичної форми. 
  Це дало змогу поділитися знаннями, навчити нових ремесел, що сприяло покращенню їхнього життя та примножило добробут. 
  Саме тоді з'явилось таке почуття як жадоба, заздрість і посіялись вони в серцях людей. Стали вони вбивати одне одного через золото та багатство. 
  Але були серед нас і ті хто забув про своє первісне призначення-служити та захищати. І вони стали першими  злими духами та черпали енергію з страху, горя, сліз,що морем лилися у цих війнах. 
  Та пройшло трохи більше тисячоліття, як у людей з'явився новий бог, який проповідував любов та прощення для їхнього виду. Саме тоді вони перестали боятися сил природи, розпочалось велике полювання на нас. Нові жерці закликали знищувати увесь наш рід,  поганих і добрих,без жодних судів, адже вирок був один-смерть.

  Братство святого Михайла вирізнялося особливою жорстокістю і наполегливістю в розшуку магічних істот. Їхні способи та знаряддя іноді переходили межу людяності та співчуття. 
  Хто залишився в живих, заховались у дрімучих лісах або розсіялись серед людей, створюючи змішані сім'ї. 
  Але й зараз у пам'яті більшості залишились ці середньовічні гоніння. Багато хто втратив рідних та друзів, інші озлобилися, стали мстивими і згодом теж були винищені. 
  Судячи з розповіді лісовика, він теж втратив когось близького. Його розсіяний погляд був спрямований кудись в глиб лісу, можливо в память віків. 
  Тепер зрозуміла, наскільки серйозна ситуація. 
Отже, вирішили, що проведемо ритуал. 
 Повертались ми вдвох в повній тишині, лише в кінці Вар сказав кілька заспокійливих слів та запевнив, що все буде добре. Хоч його обличчя видавало тривогу. 
  Коли повернулась у палату то не побачила своєї сусідки, а лише слідчий нервово курив у відкриту кватирку. 
  - А ви чому тут? 
  Він перевів на мене свій погляд, сповнений злісті. Аж всередині все похололо. 
- Здається, ви обіцяли не покидати лікарняних стін. 
  Чоловік викинув сигарету на вулицю і всівся на ліжку. 
- Так, але ж це не тюрма. 
  Маркіян погодився, проте цікавився де була кілька останніх годин. Питання дуже здивувало та відповіла, що гуляла з подругою. Ну не розповідати ж, що сиділа в компанії трьох міфічних створінь. 
  Коли ж  запитала для чого саме йому це знати то відповідь вразила :
-Ми знайшли автомобіль, що збив вас. 
-Це ж хороша новина. 
-Так, але є й погана. Всередині був труп чоловіка. 
  І він показав на телефоні фото мертвого. 
-Він Вам знайомий?
  Пильно вглянулася, але раніше ніде не зустрічала його. 
  Взявши номер телефону Іри в якості мого алібі, чоловік попрощавшись пішов. В тому, що вона прикриє мене сумнівів не було, та мерзенне почуття вини засіло десь глибоко і ятрило всередині тіла. Та вчому, власне , моя вина? Це ж не я його вбила! 
   Розгублено аналізувала події дня. 
Виходить, бабуся не безпідставно вважала, що наїзд на мене був навмисним. Чомусь спало на думку  таємне братство, але на той час жодних надприродних здібностей ще не було.
  Звісно, якщо вони не навчились визначати тих, хто в майбутньому може володіти ними . 
  Трохи заспокоївшись, спробувала заснути, подумки попросивши Вара  охороняти мій сон. 
  Але, чи то домовик був зайнятий іншими справами, чи вдача у мене така непроста, та 
  десь після опівночі довелось прокинутись. 
  "Холодно". Це перше, що промайнуло в голові. 
Так, на вулиці рання осінь, але ж температура повинна бути трішки вищою, а тут пар з рота. 
Спробувала тепліше закутатись, та це не допомогло. Коли ж потягнулась за телефоном, пальцями відчула іній на тумбочці. 
 " Що за..?" 

  Думки обірвались, коли побачила, що уся кімната виблискувала в сяйві місяця. 
  Хто влаштував цю морозилку? 
  Боже, як страшно до чортиків? Невже це кінець мого життя? 
  Спробувала закричати, може хтось почує і прийде на допомогу. Та власного голосу не чула, неначе у вакуумі. Горло боліло, пекло нестерпно, наполовину гнучкими пальцями охопила його, а сама звернулась калачиком для збереження тепла власного тіла. 
  Двері не відчинялися, вікно теж,а повітря ставало все холоднішим, свідомість  повільно покидала мене.

  



 

  

 

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше