Остання сходинка

Анастасія вже збиралась йти, коли почула кроки подруги. Відважний герой одразу сховався, не сильно здивувавши дівчину.

― Привіт подружко. Радієш? Заманила нас сюди, а тепер виграти хочеш? Хитро.

― Я не знала що тут відбувається.

― Кажи прямо ― тебе це не турбувало. Головне ― репортаж яскравіше. Твоя гординя погубила нас обох

Ельфійка нанесла удар першою. Вона змалечку вчилась стояти за себе. Але і у Анастасії був козир ― вампіри явно сильніші за ельфів. Удар за ударом, а рахунок залишався рівним, доки Лера не вирішила використати силу. Вона зосередилась і направила повітряне лезо на вже колишню подругу.

― Ти впевнена в цьому? ― підвела очі вампірша.

― Абсолютно, ― холодно посміхнулась подруга.

Наступної миті довгі гострі кігті перерізали горлянку амбіційній вбивці. Останній хрип зірвався з її вуст. Перелякана журналістка усвідомила що натворила. Тремтливими руками вона намагалась зібрати кров. Дівчина ще більше зблідла.

― Стій! Стій! Я не хотіла! ― Анастасія пустими очима подивилась на закривавлені руки. Щось в її душі обірвалось.

В той час Андрій активно шукав камінь. Він прочитав записку випадкової союзниці і вирішив поставити крапку в існуванні нелюдських паразитів. За дзеркальною рамою хлопець побачив невеличку нішу. Там був схований корінь всіх бід героїв. До нього, щоб привітати, з’явився Любомир.

― Знайти камінь це, звісно, добре, але до сходу сонця ще пів години. Чи зумієш ти його втримати? Дивлячись на тебе я дуже сумніваюсь, ― окинув його оком вовкулака. ― Я хотів собі брата, одначе, зважаючи на ситуацію, зараз надам перевагу сестрі.

― Ти мені не станеш родичем, мерзотне створіння! ― викрикнув хлопець і кинув камінь на підлогу, щоб розбити.

Не вдалося. Використавши часткову трансформацію, Любомир встиг схопити останнє, що тримало його життя. А Даяна тим часом спокійно просунула руку крізь грудну клітку Андрія і з садистською посмішкою сказала:

― Як добре, що ти сьогодні не помреш. В мене буде шанс знущатись над тобою вічність.

Тим часом повернулась Анастасія. Її нітрохи не здивувала картина, що відкрилась погляду. Герої рідко бували розумними.

Вона підійшла до Любомира і прийняла артефакт з його рук.

― Думаю, тепер це моє, братику.

― Не можу заперечити, моя люба.

За спиною дівчини зі спалахом блискавки з’явився хазяїн будинку.

― Я радий, що моя ставка спрацювала. Журналісти завжди мене забавляли. Нас чекають змістовні розмови довгими безсмертними вечорами, ― посміхнувся господар гри.

― Не сумнівайтесь, таточко, ― поклонилась новоспечена Безсмертна.

До вічності ведуть сходи зі скла і крові.

Ти готовий пройти ними?

 І чи залишишся опісля собою?