Лера з’явилась в спальній. Широке ліжко з балдахіном і позолочені тумби не змогли скрасити її шоку. Зі звичайної студентки перетворитись на… кого? Жертву маніяка? Божевільну? Очі швидко забігали по кімнаті. В ній було велике різне вікно з захопливим вітражем. На відміну від Алли, Лера з легкістю розсунула ставні. Вона знаходилась на другому поверсі, утім могла вижити, стрибнувши звідти. Та тут її чекав облом.
― Можеш навіть не пробувати. Закляття вб’є кожного, хто спробує вийти. Не найкраща смерть, ― майже повністю відтворив промову сестри Любомир.
― Що тут відбувається?
― Просто гра. Виграєш ― отримаєш вічність, програєш ― і тобі вже буде все одно. Чому б не спробувати.
― Тобто чарівні сили, що ви нам дали реальні? ― з сарказмом промовила ельфійка і стала бродити кімнатою. ― Напевне, я просто з’їхала з глузду. Такого не буває.
― Я також так думав, але щоб виграти треба зібратися і просто повірити. Вибору в тебе все одно немає, ― закінчив хлопець і просто розчинився в повітрі.
Якщо не можеш зупинити хаос ― очоль його.
Так подумала і Лера, задумавшись над ситуацією. В світі рольових ігор вона з юності і готова була до диких поворотів. Погляд впав на дрібний клаптик паперу в її руках. Треба було негайно подумати над розгадкою.
«Світло ― основа життя на землі. Кожен має цінувати його вплив. Сьогодні дар бачити може врятувати твоє життя».
― Божевільні шифрувальники, ― зло кинула дівчина і окинула поглядом кімнату. З корисного підмітила лише підсвічник, але це було явно не магічне світло, тому ельфійка просто не зважила на нього. Вітер з вікна обдавав холодом спальню і Лера забажала, щоб воно нарешті закрилось і не дратувало фантазію неможливістю виходу. Ставні миттю підкорились.
― Значить такий ти, чарівний дар.
Дівчина покинула кімнату і виглянула в коридор. Через довгий простір тягнулась крихітні різнокольорові лінії. Підказка була не такою вже й безглуздою.
Подумавши логічно, ельфійка серед десятка кольорових ліній вибрала червону, адже це був колір магії крові, що використовувалась в жертвопринесеннях.
«Думай про все, як про гру» ― весь час про себе повторювала дівчина.
Через три повороти вона наткнулась на Павла. Кривава пляма, що псувала довгий балахон, явно натякала на те, що він тут не в хованки грає.
― Яка приємна несподіванка, ― почав друїд. ― Жертва сама йде в руки. Якщо ти тут, то я на правильному шляху. Ось і продовжу, по твоїй смерті, ― усміхнувся чоловік, піднявши закривавлений уламок дзеркала. Ставки стали рости.
Перший замах виявився невдалим. Дівчина вміла постояти за себе й не дала права на другий. Декілька ударів в голову і чоловік впав на підлогу. Його підвела самовпевненість. Лера хотіла вже всадити уламок в горло власника, однак передумала. Їй випала нагода випробувати нові сили. З третього разу вона зрозуміла принцип. Треба було не лише забажати, але й точно уявити виконання. Один порух і повітряне лезо розрізало горло невдасі, що все життя лише мріяв про велич. Ельфійка не шкодувала. Вона лише повернула бумеранг.