Двері відчиняються

Підіймаючись гранітними сходинками гравці навіть не здогадувались чим закінчиться гра в цьому будинку. А дім був дійсно визначним, побудований в сімнадцятому столітті, він досі зберігав велич минулих поколінь. Кожна цеглина віяла старістю і вічністю. Реставратори добре попрацювали над цілісністю будівлі і зберегли її в первозданному вигляді. Справжня мрія будь-якого реконструктора.

Оголошення дали самі господарі. Мовляв, чого даремно витрачати таке красиве місце. Через три дні повний склад гравців був зібраний, а через тиждень почалася гра, що більшості з учасників принесла смерть, та ніхто з них про це ще не знав.

Але розказувати треба по порядку, тому почнемо з вечора 13 грудня 2019 року. Здавалося б, нічого дивного, проте п’ятниця тринадцятого додавала азарту і п’янила людей, що зібрались в холі.

― Вражає? ― Запитала Лера подругу.  Сьогодні дівчина була ельфійкою, що не дуже відповідало її бойовому духу.

― Визнаю, має свій шарм, ― холодно відповіла Анастасія, що завжди надягала на себе лише один наряд, одну сутність і повністю відповідала їй зовні і з середини.

Разом з дівчатами там стояли друїд Павло тридцяти років, відьма Алла, коханка одного впливового юриста і некромант Андрій, молодий безробітній хлопець, який досі жив у власних мріях. Компанія зібралась різноманітна.

Однак головними в цій дивній грі були господарі балу. Про них було відомо зовсім небагато. Начебто, дім дістався їм від дальнього родича Мстислава, що був ще більш дивакуватим дідом і трясся над своєю територією як над найбільшим скарбом. Поговорювали, що його охорона могла вбити будь-кого, хто наважиться зайти на господарські землі. Єдиним заходом був бал, який він дав сто років назад і з якого ніхто не повернувся. Проте такі моторошні історії не зупинили гравців, що сьогодні завітали до «Замку князя темряви», вони лише розпалювали цікавість.

Даяна і Любомир стали на ніч русалкою й вовкулаком. Дивним чином брат і сестра відтіняли один одного і становили вбивчий тандем таємничості і шарму.  

― Вітаю вельмишановних гостей та запрошую до традиційного частування, ― промовила дівчина.

― Кожен з вас, в подяку за честь, що вам надана, має випити по келиху за здоров'я нашого батька і господаря цієї гри, ― продовжив Любомир і махнув рукою.

Келихи самі попливли повітрям і вражені гості не змогли не випити хоча б по ковтку. Наступної миті їх життя змінилось навіки.