Властивості релігії та сучасність.

Релігія має кілька загально конфесіональних властивостей, що існують у будь-якій країні світу та у будь-якому історичному часі. Про які саме властивості йдеться?

Релігія завжди структурна. Це означає, що будь-яка релігія побудована із взаємопов'язаних «будівельних елементів-цеглинок». Це ідеї, легенди та правила. Найскладніші з ідей – богословські та світоглядні. Ідеї ускладнюються до комплексної форми – парадигми. Легенди описують реальні чи вигадані події, вони комплектуються у міфологію. Правила бувають дозвільні та заборонні, вони групуються у закони та статути.

Ці будівельні елементи релігійної ідеології неспроможні з'явитися з нізвідки, вони завжди мають якості свого часу. Вони виходять виключно з уяви та фантазії людей, які живуть у певний час і в певних умовах, тільки з їхніх побутових уявлень про будову світу.

З часом деякі ідеологічні елементи старіють і відмирають, втративши свою актуальність. А деякі залишаються у дії, підтверджуючи свою життєздатність за умов нового часу та нового суспільства.

Релігія – частина колективного світогляду. Світогляд будується з образів. Образи беруться із життя. Ідеологічний образний інструментарій завжди є функцією свого часу, певної історичної епохи. Люди можуть будувати свою думку тільки з того, що вони бачать навколо себе, «помноживши» при цьому побачене на власну фантазію.

Явища природи, стихії, предмети людина бачить безпосередньо довкола себе. Вони і є «будівельним матеріалом» для містичної фантазії, яка розвивається відповідно до людських життєвих запитів та поточних вимог.

Релігія завжди сучасна. Це означає, що релігія завжди відповідає ідеологічним вимогам свого часу, відповідає поточним космогонічним уявленням та соціально-політичним взаєминам, а також рівню розвитку науки та техніки.

Якщо певна релігійна ідея не відповідає цій вимозі, вона припиняє своє існування, розчиняється в повсякденності, втрачає свою актуальність разом з адептами та послідовниками, зникає в «глибинах» народної пам'яті, «перекочовує» на сторінки підручників історії – відмирає.

Як виникає релігія з самого спочатку? Людина бачить явища природи довкола себе. Потім вона домислює їх, наділяє чарівними властивостями, які необхідні для розуміння взаємозв'язків цих явищ і для повноти світогляду. Будує світоглядну парадигму з усіма її складнощами конструкції та умовностями.

Люди кам'яної доби, відповідно, не могли побудувати свою релігію з космічних кораблів, електричних приладів та вищої математики. Бо у релігії завжди «працює» лише сучасна образність. З цієї ж причини релігія кам'яного віку не життєздатна у сучасному світі. Бо важко вірити у язичницького бога після прочитання новин в Інтернеті.

Релігії всіх конфесій трансформуються з часом та розвиваються. Сучасні люди будують свої релігії на основі попередніх історичних форм віри, але з перетворенням їх на адаптовані для себе парадигми.

Як впливає розвиток науки на релігію? Яка їхня взаємодія? Це відбувається, на мій погляд, таким чином. Потрібно уявити собі складний об'єкт суспільного середовища – сумарний розумовий континуум, висловлюся так – як певне інтегральне інформаційне ідеологічне поле, що має свої кінцеві розміри. Тут акцентую думку на понятті кінцевості розмірів інфополя.

Чи можна ці розміри якимось чином виміряти – в гігабайтах обсягів сайтів, тиражах газет або квадратних метрах храмової архітектури? Важко сказати, та й не потрібно ці розміри міряти конкретно. А треба в цьому випадку усвідомити лише те, що розміри ідеологічного поля є кінцевими. Отже, нове ідеологічне утворення не може «прилаштуватись» у цьому полі десь збоку, поза межами, зовні. Воно своєю появою обов'язково витіснить із центру на периферію щось старе – швидше за все, більш слабке за ефективністю.

Саме в інформаційному просторі й відбувається взаємодія – а простіше кажучи, боротьба за своє «місце під сонцем» – різних форм ідеології. Образний вислів «місце під сонцем» тут доречно уточнити. Коректніше звучатиме «місце в головах людей», в індивідуальному та колективному інформаційному просторі.

І різні форми ідеологічного впливу історично витісняють одна одну на цьому полі. Такий процес безпосередньо залежить від розвитку науки та техніки. Зауважу, що найважливішим чинником ідеологічної боротьби за панування в інфополі є, як на мене, саме технічні характеристики способу донесення інформації до населення – швидкість та масова осяжність. Технічний розвиток визначає швидкість донесення ідеї до народу, а також всеосяжність цього процесу, охоплення ним широких мас населення.

Що визначає домінування певної ідеї з-поміж інших? Ми бачимо, що панує та ідея, яку технічно ширше та швидше розповсюдили від початкового джерела. Чи може у цьому плані традиційна церква з її проповідями у храмі конкурувати з Інтернетом?

Кількість слухачів традиційної проповіді у храмі – нехай навіть і у великому – незрівнянно мала порівняно з міжконтинентальним впливом Інтернету. Смартфони у цьому змаганні переконливо перемагають. На що ці чинники впливають конкретно?

Якщо якийсь час тому церква, бувши законною частиною держави, займала це поле одноосібно і нероздільно, то вже у XX столітті почався широкий процес відокремлення церкви від держави. Це сильно звузило поле впливу релігії у її церковній формі. Процес почався, на мій погляд, з творчих напрямків та мистецтва.

Спочатку «звільнилися» художники з поступовим відходом від біблійних тем у живописі. Потім музика здобула більшу вільність. Книгодрукування перекочувало у сферу бізнесу. Мистецтво зробило рішучий крок у бік творчої незалежності.

Пізніше з-під впливу церкви «пішли» метричні книги із правом юридичної фіксації фактів народження, смерті та шлюбу. Потім «пішли» освітні школи як найважливіший засіб виховання населення. Після цього до інформаційного ідеологічного процесу активно включилася преса, потім телебачення та Інтернет.