Бабусина традиція

Можливо, найістотнішим чинником різного сприйняття язичництва і християнства в Україні було те, що християнство – віра, яка походить від іншого народу, від євреїв та греків; а слов'янське язичництво – своє, рідне, споконвічне, що народилося в лісах і полях України, що передається від дідів до онуків через казки, пісні, традиції та перекази. Біблія написана в оригіналі іншими мовами, а слов'янськими мовами вона лише перекладена. А всі жителі язичницького слов'янського пантеону розмовляють рідною мовою. З ними легше домовлятись у молитві. Свої ближче, за мовою та за природою.

Неодноразово під час обговорення релігійної теми з друзями – тоді, коли вдавалося почути пряме людське одкровення – люди зізнавалися, що найважливішим і справжнім для них було розуміння Бога через опис від рідної бабусі. Роль священика для дитини може стати зрозумілою лише в юнацтві, у відносно дорослому віці. А бабуся розповідає онукам казки з перших кроків у їхньому житті, коли дитяче сприйняття максимально відкрите.

Бабусина традиція зберігається в сім'ях з найбільшою повагою, дбайливо. Народна традиція вбирається дитиною не тільки з молоком матері та не тільки із суворим словом батька, але й з бабусиними пиріжками та казками. Не завжди маючи зрозумілі пояснення, але завжди маючи шанобливе ставлення до традиції.

Це і ритуали, і лікувальні рецепти, і містичні замови, і ворожіння. Це і яйця-писанки з їх родовою символікою, і бруньки, що розпустилися весною на гілках верби, і хороводи, і стрибки через купальське вогнище, а також форма обрядових пасок і верхівок куполів храмів.

Це і є етнос, суть збереження та стійкості якого полягає у способі передачі від предків до нащадків – через особистий приклад, як святині та сакральної інформації. Думаю, це і є той загальновідомий «секрет» життєстійкості язичництва в практичному народному світосприйнятті в умовах панування офіційної християнської релігії. Хтось скаже «забобони», а я вважаю за краще сказати «коріння».

Чи грає релігія «знизу», як найпростіша за будовою, свою роль в ідеологічному забезпеченні влади? Так, все одно грає. У спрощеному вигляді, але грає. Особливість її у тому, що язичництво працює частіше за умов малих суспільних формувань. Воно характерне – у всякому разі для слов'ян – не для держави чи країни, а для племені чи народності, які є відносно нечисленними.

Хто керує маленьким племенем? Вождь і шаман (волхв, жрець) – не надто досвідчені у питаннях управління лідери. Вони мало замислюються про ефективність релігії та всі питання розв’язують на примітивному рівні.

А при переростанні племені в народ, у разі підвищення чисельності населення і розширення кордонів до розмірів країни, при перетворенні вождя в князя, виникає необхідність у релігії вже іншого характеру. Простої язичницької релігії не вистачає для забезпечення влади. Тоді й відбувається перехід до монотеїзму.

Чи можна у світосприйнятті наших сучасників розділити релігії «зверху» та «знизу», язичництво та християнство? Можна, але лише частково. А цілком розділити не можна. Багатовікове перемішування понять та елементів релігій у традиції та практиці призвело багато в чому до нерозривного зв'язку спочатку різнорідних релігій.

Цілий ряд культових предметів відноситься одночасно до обох релігій – розфарбоване яйце, гілки дерева, паски, вода. Те саме відбувається і з ритуалами. Чи можна гадати, ворожити? У язичництві можна й потрібно, а в християнстві не можна, але якщо дуже хочеться, то іноді дозволено.

Окремим та найцікавішим пунктом такого розгляду є календарний збіг язичницьких та християнських свят, а також збіг імен християнських святих та язичницьких богів у подібних сферах їхньої відповідальності.

Тут ми спостерігаємо результати тривалої історичної боротьби двох ідеологічних начал. Адже боротьба була багатоетапною. Хто переміг? Не знаю… А чи потрібно ці начала розділяти? На мою думку, потрібно, але виключно для дослідницьких цілей. Спробуємо розібратися у цьому в наступній частині.