Костянтин та Володимир

Чи можна говорити, що християнство завжди було релігією «зверху»? Ні, не можна. Християнство зародилося в першому столітті нашої ери в Римській імперії, і спочатку було опозиційною течією, нечисленною за кількістю вірян. Християни були гнані в умовах панування язичницької держави та були змушені ховатися. У цій фазі розвитку християнство слід вважати релігією «знизу».

Статуя Візантійського імператора Костянтина, яка знаходиться в Йорку.

Так було до тих пір, поки на початку 4-го століття Костянтин та Олена, що панували у Візантії, не вирішили зробити християнство державною релігією. На той час християнство вже існувало на початковій стадії, і візантійські правителі легалізували його, пристосувавши для управління державою. Це було однозначно свідоме політичне рішення.

Має сенс згадати, що релігійна реформа візантійців у четвертому столітті відрізнялася від реформи київського князя у десятому. Костянтин та Олена після затвердження нової релігії не стали утискувати та знищувати колишню, обрали м'який шлях. Вони були впевнені в еволюційній перемозі християнства, розраховували на його системну перевагу, вдавалися до демонстрації чудес. У Візантії християнство пройшло свою фазу розвитку «знизу», потім волею панівної еліти перейшло у фазу «зверху» і зміцнилося як державна релігія.

А в київському випадку християнство прийшло одразу рішенням «зверху». Князь Володимир віддав перевагу силовому методу з примусом населення, зруйнував капища і зброєю загнав людей у Дніпро для хрещення. Можливо, саме така жорсткість при первинному хрещенні та в наступні часи й сприяла більшому та тривалому опору з боку колишньої релігії. Язичництво на Русі не здалося на милість християнства, спротив був довгим. Його прояви ми бачимо і зараз, варто лише трохи замислитися над суттю сучасних ритуалів.

Історія знає чимало прикладів державного переходу від язичництва до монотеїзму. У різних країнах це відбувалося своїми шляхами. Але всі вони мали загальну ознаку – перехід проводився при усвідомленні елітою неефективності колишньої системи. Монотеїзм перемагав своєю системністю.

Смію думати, що саме цими міркуваннями керувався князь Володимир Великий при виборі релігії та при хрещенні Русі. Я так думаю всупереч знаменитому мальовничому запису в «Повісті минулих літ», де князь обмірковує, що «Русі є веселощі пити» під час «випробування вір». Літопис зберіг для нас яскраву версію, що описує зовнішню сторону князівського вибору.

Чи можливий у сучасному світі такий перехід? Від язичництва до монотеїзму. Згадаймо, що в наш час на планеті існують досить стабільні та великі держави з панівною та розвиненою язичницькою релігією – Індія, Китай, Японія. Чи заважають буддизм та індуїзм успішному розвитку цих країн? Сумніваюсь і не беруся відповісти у цьому розділі. А чи знайдуться в цих країнах сили, здатні перевести їх у монотеїзм? Знову сумніви. Це швидше недоцільно, ніж неможливо.

Частковою відповіддю послужить те міркування, що роль релігії у житті людства вже помітно знизилася у порівнянні з минулими століттями. Релігійні причини воєн не зжиті, але не актуальні у великій політиці, бо до тренду входять інші приводи для розв'язання конфліктів (наприклад, енергоносії). Церкви практично скрізь відокремлені від держави, теократичні країни можна «перерахувати на пальцях». Церкви не володіють значними площами землі, що було важливим у середні віки. Релігія перестала бути активним державним інструментом. Вона залишається важливим культурним елементом, але не політичним.

Іншим нюансом у цьому питанні буде той факт, що сучасні політеїстичні системи увійшли до вищої фази розвитку, порівняно з язичництвом на Русі часів князя Володимира. Тим самим набули власної стійкості. Релігії вищезгаданих країн мають численні пантеони, боги яких пов'язані складними людиноподібними взаєминами. Та й основні християнські центри знаходяться географічно далеко, що послаблює їхній вплив.